BooksUkraine.com » Сучасна проза » Вулик 📚 - Українською

Читати книгу - "Вулик"

140
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вулик" автора Каміло Хосе Села. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 102
Перейти на сторінку:

— Вчора я проґавила.

— А я зовсім єретичкою стала. Хоча б Господь мене не покарав!

Уже біля дверей донья Віситасьйон думає, що можна було б сказати доньї Монсеррат: «Може, перейдемо на „ти“? По-моєму, давно вже час,— як ти вважаєш?»

Донья Монсеррат така приємна особа, вона б, напевне, з радістю відповіла «так». А ще донья Віситасьйон хотіла б їй сказати: «А коли вже ми перейшли на „ти“, давай я тебе зватиму Монте, а ти мене Вісі, гаразд?»

Донья Монсеррат і з цим би згодилася. Вона така люб’язна, до того ж приятелюють вони досить давно. Однак — це ж треба! — відчинивши двері, донья Віситасьйон спромагається лише вимовити:

— До побачення, люба Монсеррат, не оминайте наш дім.

— Ні, тепер я намагатимусь приходити сюди частіше.

— Дай-но Боже!

— Авжеж. А ви, Віситасьйон, не забудьте, що пообіцяли мені два кусні мила «Ящірка» по вигідній ціні.

— Ні-ні, не турбуйтеся.

Донья Монсеррат як заходила до доньї Вісі, так і йде від неї під лайку папуги з третього поверху.

— Який жах! Що це?

— Ох, голубонько, і не кажіть, це не папуга, а справжнісінький диявол.

— Яка ганьба! Таке треба забороняти!

— Ваша правда. Я навіть не знаю, що робити.

Рабле — папуга небезпечний, папуга зухвалий і безпринципний, він собі на умі, і його ніхто не приструнчить. Іноді він поводиться спокійно, вигукує «шоколад», «Португалія» та інші слова, як і личить вихованому папузі, але птах він несвідомий, тож може раптом — причому зазвичай, коли в його хазяйки гості,— вибухнути добірною лайкою, виголошуючи лихі слова скрипучим голосом старої діви. Анхеліто, дуже побожний сусідський хлопчик, намагався наставити Рабле на добру путь, однак із цього нічого не вийшло; всі його зусилля виявилися марними, а праця пішла прахом. Зрештою Анхеліто занепав духом і дав папузі спокій, а Рабле, залишившись без повчальника, цілі два тижні лихословив без угаву так, що прикро було слухати. Справа зайшла так далеко, що мешканець першого поверху, дон Піо Навас Перес, залізничний контролер, звернув увагу його хазяйки:

— Перепрошую, сеньйоро, ваш папуга не знає ніякої міри. Я не хотів вам цього казати, але ж немає такого права. Самі подумайте, у мене дочка на порі, не повинна вона таке слухати. Коли вже на те пішло...

— Так, доне Піо, ваша правда. Вибачте мені, я його напоумлю. Цей Рабле просто невиправний!


Альфредо Ангуло Ечеваррія каже своїй тітоньці доньї Лоліті Ечеваррія де Касуела:

— Вісі — гарна дівчина, сама побачиш. Вона сучасна, чарівна, розумна, вродлива — ну, просто хоч куди. По-моєму, я її щиро кохаю.

Тітонька Лоліта сидить із відсутнім видом. Альфредо підозрює, що вона його просто не слухає.

— У мене таке враження, тітонько, що мої сердечні справи тобі зовсім не цікаві.

— Та ні, дурненький! Як вони можуть бути мені нецікаві?

Раптом сеньйора де Касуела починає заломлювати руки та хвицати ногами, і врешті-решт заходиться плачем — її ридання бурхливе, драматичне, показне. Альфредо лякається.

— Що з тобою?

— Нічого! Облиш мене!

Альфредо намагається її заспокоїти.

— Що таке, тітонько? Я щось не те бовкнув?

— Ні, ні, дай мені виплакатися.

Альфредо пробує пожартувати, щоб якось її заспокоїти.

— Годі, тітонько, не влаштовуй істерик — тобі вже не вісімнадцять років. Якби тебе хтось побачив, то вирішив би, що це через нещасливе кохання.

Краще б він цього не казав. Сеньйора де Касуела зблідла, закотила очі й — бац! — упала ницьма на підлогу. Дядька Фернандо немає вдома, він на зборах мешканців дому, бо минулої ночі тут стався злочин, тож сусідам треба обмінятися думками та про дещо домовитися. Альфредо саджає тітоньку Лоліту в крісло та бризкає їй в обличчя водою; коли вона приходить до тями, він велить служниці приготувати їй липового чаю.

Щойно віднайшовши дар мови, тітонька Лоліта втуплюється в Альфредо й повільно проказує сумним голосом:

— Ти не знаєш, хто б міг у мене купити великий кошик на брудну білизну?

Запитання дивує Альфредо.

— Ні, не знаю, либонь, якийсь лахмітник.

— Якщо ти згодишся винести його геть, я подарую кошик тобі — бачити його не хочу. Все, що тобі за нього дадуть,— твоє.

— Гаразд.

Альфредо стурбований. Коли повертається дядько, Альфредо відкликає його вбік і каже:

— Дядьку Фернандо, гадаю, тобі слід відвести тітоньку

1 ... 52 53 54 ... 102
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вулик"