Читати книгу - "Забути неможливо зберегти"

– Вам куди їхати?

– Га?… – зупинившись, «ботанік» гойднувся так сильно, що змушений був схопитися за гілку куща, що розрісся на узбіччі дороги.

– Куди їхати, запитую?

– Додому.

– Я розумію. Тролейбус підійде?

Льоха відвернувся й непомітно розчохлив відеокамеру.

– Тролейбус? Мабуть, підійде… Не знаю… Так, мабуть.

– Ну, то тролейбусна зупинка на іншому боці дороги.

– Добре, зрозумів… То я пішов?…

– Ідіть, ідіть, – тележурналіст включив камеру, щоб перебувати у повній бойовій готовності.

– До побачення, Льохо… Піду я, бо мені якось зле, чи що… Я горілку взагалі-то не п’ю, знаєте… так…

– Прощавайте.

«Ботанік» не відповів, повернувся, зробив крок і опинився на дорозі.

Відступивши під захист пишних чагарників на узбіччі, Льоха наставив працюючу камеру в спину візитерові, якого понесло по широкій дузі просто на середину проїжджої частини. Тележурналіст прекрасно уявляв наслідки такого кроку: не роздивившись, кинутися на автотрасу з-за чагарників, що росли на узбіччі…

Майже одразу нестямно заверещали гальма, зойкнув сигнал. Незграбний «ботанік» полетів в один бік, його безглузді чорні окуляри – в інший. Відзнявши водія темно-синього «ланоса», що вискочив з машини й схилився над нерухомим тілом, Льоха кинувся геть.

«Ух, до чого ж потужна, виявляється, ця штука – клофелін з горілкою!» – думав тележурналіст, несучи назад по коридору сумку з речами, найважливішою з яких була батьківська відеокамера з ексклюзивним записом аварії. У кімнаті запекло верещав внутрішній телефон. Він зірвав трубку.

– Льохо?! Нарешті з’явився, пропажа!

– Лапочко, у чому справа?! Обід закінчився лише хвилин десять тому, не більше, я відшив цього недоумка і впевнений, що тепер він перестане набридати тобі й решті, тож на пиво…

– Льохо, ти просто закінчений недоумок!!! Ви тільки подумайте: його вже хвилин десять редактор «Новин» розшукує, а він…

– Лапочко, нічого приємнішого ти мені повідомити не могла. У мене для редактора «Новин» такий ексклюзив приготовлено – просто відпад!

– Це ти редактору розповіси, а не мені.

– Розповім, Лапочко, неодмінно розповім! І навіть ексклюзивне відео покажу. А ввечері на нас чекає пиво.

Поклавши слухавку, Льоха насамперед витягнув з кишені й викинув до сміттєвого кошика флешку з фейковими відеофрагментами так званого самогубства. Через непотрібність. Сумку з речами пхнув під стіл, побризкав у рот освіжувачем подиху (щоб заглушити запах горілки), прихопив батьківську відеокамеру й бадьоро попрямував до редактора «Новин».

На ходу заходився складати легенду. Мовляв, вискочив на чверть годинки на вулицю… приміром, у розташований поблизу кіоск за шаурмою… бо це ж був ще обідній час! Просто так, задля інтересу, прихопив аматорську відеокамеру. По дорозі зовсім випадково побачив, що якийсь дурбелик вискочив на дорогу просто під колеса зустрічної автівки. Хоча все відбулося майже миттєво – встиг зняти відеосюжет. Тепер його варто неодмінно дати в ефір під соусом: «Наш тележурналіст став випадковим свідком дорожньо-транспортної пригоди».

Льоха знав, що нічим не ризикує. З дороги його не було видно через чагарники на узбіччі (окрема подяка «Зеленбуду»), хоча крізь просвіт у кущах він міг прекрасно спостерігати за всім, що відбувається на дорозі. Отже, на автомобільні відеореєстратори він навряд чи потрапив.

«Ботаніка» на каналі ніхто не бачив… ясна річ, крім охоронця. Але кому спаде на думку розпитувати цього пузатого сивочолого пердуна?! Колег досі немає, всі перебувають на зйомках. Отже, ніхто не дізнається, що ексклюзивний відеозапис має якесь відношення до докучливого суб’єкта, який телефонував на канал цілих два тижні й обрид усім до чортиків.

Нарешті, щодо можливої експертизи також не варто переживати: кажуть, клофелін швидко розпадається, а тому погано виявляється.

Загалом, все ідеально! Сніцарчук і Содель ризикували здоров’ям, відряджений до Врадіївки сорокалітній пердун зараз наражається на небезпеку, тоді як Льоха не ризикував нічим. Але вже на завтрашній планірці його напевно похвалять за звичку всюди тягати із собою стареньку відеокамеру. Виявлену молодечу хватку, журналістський азарт та інші ділові якості нарешті оцінять. І надалі даватимуть більш серйозні завдання, ніж перекладати папірці в редакції.

І Лапочка піде з ним на пиво!..

– Ти нарешті підеш спати?

– Ні, маленька, мені треба ще дещо серйозне обмізкувати.

– А на ранок відкласти не можна?

– На жаль, ні. Ранок, моя гарнюня, буде дуже напруженим.

– Ну, як знаєш… А от ми удвох пішли спати, тому що в мене вже повіки злипаються.

– Іди, маленька, йди собі.

– Ва-а-аль, не я піду, а ми підемо!.. – дружина випнула губки і скривила скривджену фізіономію.

– Ой, так, зрозуміло, ви підете! – Валера посміхнувся й ніжно приголубив її огругле «вагітне» черевце. Вона осяйно посміхнулася, попрямувала до спальні, але на порозі зненацька зупинилася й запитала:

– Ва-а-аль,