Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Виділення ознак співучасті дозволяє виявити і ті випадки, коли вчинення злочину кількома особами не є співучастю, і , відповідно, кожна особа відповідає за злочин, вчинений індивідуально. До таких випадків відносяться:

1. Вчинення злочину лише однією деліктоздатною особою. Співучасть у злочині передбачає поєднання волі і свідомості кількох осіб, кожна з яких підлягає кримінальній відповідальності. Кримінальний закон надає значення волевиявленню лише осіб, наділених ознаками суб’єкта злочину, які діють винно. Участь же у вчиненні злочину лише однієї деліктоздатної особи з залученням неосудних, малолітніх, осіб, які діють без вини не є співучастю. Разом із тим, при кваліфікації дій винного слід враховувати, що об’єктивна сторона злочину виконувалася не однією особою, про що детальніше буде сказано далі.

Інша ситуація має місце у випадку, коли злочин вчиняється кількома особами, але всі співучасники, крім одного, не притягаються до кримінальної відповідальності чи звільняються від неї в зв’язку з процесуальними перепонами — відсутністю згоди на притягнення певних осіб до кримінальної відповідальності, імунітетом від кримінальної юрисдикції нашої держави, відсутністю скарги потерпілого в справах про злочини приватного звинувачення, звільненням від кримінальної відповідальності тощо. Якщо в раніше розглянутому випадку вже на момент вчинення злочину були відсутні вольові діяння двох чи більше осіб, то в даному разі саме посягання вчиняється з участю кількох осіб і є всі підстави визнавати його вчиненим у співучасті;

2. Спільне вчинення кількома особами необережного злочину. Неможливість співучасті у злочинах, які вчиняються з необережності, однозначно випливає з поняття співучасті, яке міститься в ст. 26 КК. Спроби обґрунтувати співучасть у необережних злочинах мали місце і в історії кримінального права, і порівняно недавно[64], однак вони не знайшли підтримки.

Випадки, коли суспільно-небезпечні наслідки заподіюються завдяки необережним діянням кількох осіб непоодинокі. Таке необережне співзаподіяння буває принаймні двох видів, які можуть бути названі «послідовне» і «паралельне».

В першому випадку, діяння однієї особи створює умови для необережного заподіяння шкоди іншою особою. Наприклад, одна медсестра в шафу з ліками кладе отруйний препарат, а інша, вважаючи його ліками, вводить хворому від чого настає смерть. В іншому випадку одночасні порушення кількох осіб тягнуть за собою суспільно — небезпечні наслідки. Так, двоє водіїв, управляють автомобілями з несправними гальмами й допускають зіткнення.

Схема: Необережне співзаподіяння

Однак і при «послідовному», і при «паралельному» співзаподіянні шкоди відсутня спільність посягання, немає об’єднання волі і зусиль учасників. Тому в таких випадках кожний відповідає за свої дії самостійно. Причому при «послідовному» співзаподіянні той, хто створив умови для подальшої поведінки безпосереднього заподіювача як правило не підлягає кримінальній відповідальності через відсутність причинового зв’язку — адже в його розвиток втручається самостійний фактор — діяльність іншої особи. При «паралельному» ж заподіянні можлива ситуація, коли діяння кожної із осіб недостатньо для спричинення наслідків, їх породжує лише спільна поведінка. Так, в одній із справ про забруднення водойм було встановлено, що масова загибель риби настала від забруднення озера отрутохімікатами, що потратили в нього з вини головних агрономів двох колгоспів. Причому кількості забруднюючих речовин, яка потрапила в воду внаслідок діяння кожного з них окремо, недостатньо для заподіяння такої шкоди. При таких обставинах необережне співзаподіяння не може тягти кримінальної відповідальності, адже вона не може наставати за чужі дії, а між діями кожної особи і наслідками, які настали, немає причинового зв’язку. Зовсім інша оцінка мала б місце при умисному заподіянні шкоди при тих же обставинах. Тоді зусилля кожного з учасників посягання доповнювали б один одного, мав би місце єдиний злочинний результат, який інкриміновано кожному із співучасників.

3. Використання необережності іншої особи для вчинення злочину. При співучасті всі співучасники повинні діяти умисно. Тому відсутня співучасть у випадках використання для вчинення злочину необережності іншої особи. Наприклад, сторож засинає під час чергування, а злодій, скориставшись цим, вчиняє крадіжку. Підстав вважати їх співучасниками крадіжки немає, оскільки кожний вчиняє окремі, не пов’язані між собою посягання — сторож — порушення обов’язків щодо охорони майна, а злодій — крадіжку чужого майна.

4. Відсутність сумісності посягання — зв’язку між діями осіб, які вчиняють злочин. Якщо дії кількох осіб чисто випадково збігаються в часі і місці, відсутнє об’єднання зусиль для вчинення єдиного злочину, то співучасті немає, кожен відповідає за своє посягання самостійно. Так, після пошкодження продуктопроводу, вчиненого однією особою з метою викрадення бензину, до нього прийшли десятки жителів найближчого села, кожний з яких набирав пальне для себе. В даному випадку викрадення чужого майна вчиняється без співучасті — відсутні її об’єктивні ознаки.

Так само немає співучасті і в ситуації, коли хтось приєднується до посягання іншої особи, яке становить собою закінчений злочин — посягає на об’єкт, який є «беззахисним» внаслідок першого злочину. Наприклад, потерпілий від розбійного нападу лежить непритомний і перехожий викрадає в нього речі, якими не заволодів розбійник.

5. Відсутність двостороннього суб’єктивного зв’язку між особами, з участю яких вчиняється злочин. Можливі ситуації, коли об’єктивно одна особа сприяє іншій у вчиненні злочину. Наприклад, надаються знаряддя, які згодом поза волею власника використовуються при вчиненні посягання. Або виконавець користується сприянням пособника, не усвідомлюючи, що таке сприяння надається іншою особою. Очевидно, що при цьому відсутні суб’єктивні ознаки співучасті, зокрема, через брак поінформованості про вчинення злочину кількома особами, немає усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння не лише свого, а й інших співучасників злочину. Тому відповідні посягання не кваліфікуються, як вчинені у співучасті, однак виникає питання про оцінку дій кожної з осіб. Якщо кваліфікація дій того, хто діяв, не усвідомлюючи факт співучасті особливих проблем не викликає, то оцінка дій особи, яка використовує таку неусвідомлену співучасть потребує окремого аналізу, який буде зроблений згодом.

Співвідношення співучасті у злочині і деяких посягань, передбачених нормами Особливої частини

В нормах Особливої частини кримінального законодавства встановлена відповідальність за посягання, які «нагадують» діяльність співучасників злочину тим, що полягають у впливі на інших осіб чи наданні їм сприяння. Мова йде про злочини, об’єктивна сторона яких полягає у «втягненні» (ст. 304 КК), «схилянні» (ст. 315 КК), «примушуванні» (ст. 280 КК), «закликах» (ч. 2 ст. 109, 436, 295 КК), «втручанні» (ст. 376 КК), “впливі” (ст. 343 КК) «придбанні або збуті майна» (ст. 198 КК), «організації або утриманні