Читати книгу - "Принц Ґаллії"

— Мені надійшла одна пропозиція, — начебто між іншим сказав дон Александр. — Це стосується вас, пані.

— Аж ніяк не стосується! — заперечно похитала головою принцеса. — Пропозиція надійшла до вас, тож ви з нею й розбирайтеся. А мене це зовсім не цікавить.

— Ви навіть не спитали, від кого вона.

— Мені байдуже, від кого. Хай там хто просить моєї руки, сміливо відмовляйте йому. А мені вже час іти. Маю набагато цікавіші справи, ніж відшивати чергового претендента. — З цими словами вона встала з крісла. — Рада була з тобою побачитися, тату.

Очі короля раптом налилися кров’ю. Він рвучко скочив на ноги і з несподіваною твердістю в голосі проказав:

— Сядь, Марґарито! Нікуди ти зараз не підеш! Ти залишишся тут рівно на стільки часу, скільки мені знадобиться, щоб поговорити з тобою про твоє майбутнє заміжжя.

— Ні, — заперечила Марґарита, внутрішньо холодіючи від поганих передчуттів. Тільки зараз вона помітила, що її батько був, що називається, під градусом — не те, щоб геть п’яний, але й не зовсім тверезий; вочевидь, перед доччиним приходом він вихилив келиха-другого для хоробрості. — Ні! — повторила вона з усією рішучістю, на яку лишень була здатна. — Про це й мови бути не може.

— Може! — владно відповів дон Александр, взявши зі стола якийсь сувій. — Може і буде! Тремти ж тепер, розпуснице, терпіння моє луснуло! Досить мені потурати твоїм примхам, годі! Зрештою, я король, твій государ та батько, і ти мусиш коритися моїй волі — як моя дочка і моя піддана.

— Ой, як страшно! — глузливо промовила Марґарита, але серце боляче стислося: у батьковому погляді, якомусь дивному, незнайомому погляді, вона прочитала свій вирок. Таким тоном, владним і жорстким, він не говорив з нею ще ніколи; а втім, ніколи раніше він не вів серйозних розмов напідпитку, він узагалі рідко пив, і, видно, з незвички хміль сильно ударив йому в голову.

— Я довго терпів твої витівки, — тим часом провадив король. — Я всіляко догоджав тобі, поступався в усьому, ні в чому не суперечив, сподівався, що колись ти подорослішаєш і врешті напоумишся. На жаль, усі мої сподівання виявилися марними, а той єдиний раз, коли я тебе відлупцював — слабенько, надто лагідно, треба визнати, — не справив на тебе належного враження. Ти так і не порозумнішала, ти залишилася такою ж легковажною, як і п’ять років тому. Ти не дбаєш ні про себе, ні про своїх майбутніх дітей, ні про добро всієї нашої країни, тобі чужі державні інтереси, у тебе є лише один інтерес — ти сама, та й то не думаєш про своє прийдешнє, а лише про сьогодення.

— Ти помиляєшся, тату, — несміливо заперечила Марґарита.

— Це вже неістотно. Може, я в чомусь і помиляюся, проте факт залишається фактом: це з твоєї вини, через твою впертість ми проґавили кілька вигідних політичних союзів. Ти вже відкинула пропозиції Рікарда Іверо, Педро Араґонського, Педро Оски, Тибальда Шампанського, Ґійома Бретонського, Карла Бурґундського і багатьох, багатьох інших вельми гідних претендентів. Гаразд, забудьмо про них. Але я не дозволю тобі знехтувати наступним претендентом на твою руку. Ні в якому разі! — З цими словами він помахав перед дочкою сувоєм, що його тримав у руці. — Ти знаєш, що це таке? Це лист від герцоґа Аквітанського, він хоче оженити на тобі свого найменшого сина, Красунчика. І я згоден, без жодних засторог згоден. Шлюбний союз Навари з Ґасконню дозволить тобі й молодому Філіпові Аквітанському претендувати на ґалльський престол, ось так! Герцоґ не наполягає на негайній відповіді, він узагалі просив нічого не казати тобі, поки до нас на свята не приїде його синок-серцеїд і не обкрутить тебе, але в мене з цього приводу інші плани. Я вже все вирішив. Остаточно! Красунчик приїде на свята не обкручувати тебе, а одружуватися з тобою. Така моя королівська воля!

Марґарита опустилась у крісло і голосно захникала.

— Який ти жорстокий, таточку! — тоном скривдженої дитини промовила вона, як робила це завжди, коли батько намагався нав’язати їй свою волю; досі цей прийом спрацьовував безвідмовно. — Який ти безсердечний, безжалісний…

Король злорадно осміхнувся:

— Ні, донечко, цей номер у тебе не пройде. Я хотів з тобою по-доброму, але ти виявилася дурним, упертим, еґоїстичним дівчам… Мені дуже прикро, люба, та я просто не маю іншого виходу. Колись ти ще подякуєш мені, що я примусив тебе скоритися.

— Ну, тату! — заскімлила Марґарита, ладна от-от розридатися насправді. — Будь ласка, не треба. Дуже тебе прошу…

Проте дон Александр був невблаганний:

— Треба, доцю, треба. Так я вирішив, і так воно буде. Четвертого вересня, напередодні святкового турніру, відбудеться твоє вінчання з Філіпом Аквітанським, отож за три місяці ми святкуватимемо не тільки твоє вісімнадцятиріччя, а й твоє весілля.

— Але, та…

— За три місяці, — продовжував король, не звертаючи уваги на протести з боку Марґарити, — ти вже будеш заміжньою жінкою. Однак я не збираюся очікувати ще три місяці, я й так уже багато чекав і терпів. Тому вирішив зараз же, негайно заручити тебе з Філіпом Аквітанським.

— Ой, тату! Ну не…

— Прошу тебе, люба, витри сльози. І припини, врешті, скиглити. За хвилину сюди прийдуть члени Державної ради, і я оголошу їм про своє рішення. А якщо ти заперечуватимеш, — тон короля зробився лиховісним, — якщо чинитимеш опір моїй волі і відмовишся коритись мені, то присягаюся…

Його погроза так і лишилася невисловленою. Тієї ж таки миті скло в одному з вікон кабінету зі страшним брязкотом розлетілося вдрузки, чорна з білим оперенням стріла, немов блискавка, пролетіла в кількох дюймах над головою короля і з натужним стогоном устромилася в протилежну стіну. Дон Александр млосно охнув, схопився за серце і, як підкошений, звалився на підлогу.

— Тату! — перелякано вигукнула Марґарита й кинулася до нього.

Хоча Бланка була дуже побожною дівчиною, вона, однак, регулярно пропускала вранішні богослужіння, позаяк любила