Читати книгу - "Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура, Марк Твен"

Цей свій обов’язок Артур виконував блискуче. Він був мудрий і справедливий суддя і, очевидно, намагався розв’язувати всі справи чесно й сумлінно - в міру свого розуміння. А це застереження вагоме. На його рішення часто впливали упереджені погляди, прищеплені йому вихованням. Коли йшлося про суперечку між дворянином і людиною нижчого стану, король, може, і несвідомо, завжди співчував дворянинові. Та інакше й не могло бути. Усе людство давно зрозуміло й визнало, що рабство притупляє моральні засади в рабовласників; а привілейований клас- аристократія - не що інше, як зграя рабовласників, тільки під іншою назвою. Це звучить неприємно, але не повинно ображати нікого, навіть самого аристократа, якщо тільки факт сам по собі не здається йому образливим, бо я лише констатую факт. Адже рабство нас відштовхує своєю суттю, а не назвою. Досить послухати, як аристократ говорить про нижчі класи, щоб упізнати тільки ледь пом’якшений тон справжнього рабовласника; а за рабовласницьким тоном угадуються і рабовласницький дух, і рабовласницька бездушність. Бо в обох випадках причина однакова: давня, закорінена звичка дивитися на себе як на вищу істоту. Король часто виносив вироки несправедливі, але винуватити за це слід було його виховання, його природжені й незмінні симпатії. Він не був придатний для ролі судді, як за голодних часів мати не придатна для того, щоб роздавати молоко голодним дітям: її власні діти одержували б трохи більше, ніж чужі.

Одного разу королю довелося розглядати дуже цікаву справу. Молода дівчина, сирота, що успадкувала великі статки, одружилася з гарним хлопцем, який не мав нічого. Маєток дівчини був у феодальній залежності від церкви. Єпископ місцевої єпархії, пихатий нащадок знатного роду, зажадав конфіскації маєтку на тій підставі, що дівчина обвінчалася таємно й тим самим позбавила церкву одного з наданих їй, як сеньйорові, прав - так званого «права сеньйора». Відмову чи ухилення підкоритися цьому правові закон карав конфіскацією майна. Дівчина будувала свій захист на тому, що представником влади сеньйора в її випадку був єпископ, що згадане право не може бути передане іншій особі, а має бути здійснене або самим сеньйором, або ніким; тим більше, що давніший закон, ухвалений самою церквою, забороняє єпископові користуватися таким правом. Так, справа була заплутана.

Вона нагадала мені читану ще замолоду історію про хитромудру вигадку, з допомогою якої члени лондонського муніципалітету зібрали гроші на спорудження Меншн-Хауса. 55 Будь-яка особа, що не причащалася за англійським обрядом, не мала права висувати свою кандидатуру на посаду лондонського шерифа. Отже, іновірці, навіть якщо їх обирали, змушені були відмовлятися від виконання шерифських обов’язків. Ольдермени 56 - безсумнівно, перевдягнені янкі - придумали таку хитру штуку: прийняли закон, який накладає штраф у чотириста фунтів на кожного, хто відмовляється висунути свою кандидатуру в шерифи, і в шістсот фунтів на кожного, хто, бувши обраним, відмовляється служити шерифом. Потім вони взялися до роботи і давай обирати в шерифи одного по одному іновірців і штрафувати кожного, аж поки зібрали п’ятнадцять тисяч фунтів; і понині в Лондоні стоїть величний Меншн-Хаус, а городяни й понині червоніють, згадуючи той далекий ганебний день, коли банда янкі проникла в Лондон і почала витівати оті капості, завдяки яким їхня нація набула такої виключно поганої слави серед усіх чесних і щиросердих народів світу.

Мені здавалося, що права дівчина; а втім, єпископ теж був правий. Я не уявляв собі, як король розв’яже цю головоломку. Та він розв’язав. Ось хід його міркувань:

- Не бачу тут нічого складного, навіть мала дитина могла б розсудити цю справу. Якби дівчина, сповняючи обов’язок, своєчасно повідомила єпископа, свого сюзерена, повелителя й захисника, про свій намір одружитися, то вона не зазнала б ніяких збитків, бо згаданий єпископ міг би одержати від абата дозвіл, який зробив би його тимчасово здатним здійснити зазначене своє право, і в неї залишилося б усе належне їй майно. Винна в нехтуванні свого першого обов’язку, вона тим самим винна в усьому; бо той, хто підтинає гілку, на якій сидить, має неодмінно впасти; і хоч би скільки він твердив, що стовбур дерева міцний, це не виправдає його і не врятує від смерті Отже, вимоги цієї жінки несправедливі від початку й до кінця. Суд ухвалює: вона має віддати згаданому лордові-єпископу все своє майно до останнього фартинга, а також оплатити всі судові витрати. Хто там далі?

Так трагічно скінчився прекрасний медовий місяць. Бідолашні молоді! Недовго розкошували вони, недовго тішилися багатством. Вони були гарно вдягнені й прикрашені всіма коштовностями, дозволеними законами про розкоші, встановленими для людей їхнього стану; в цих пишних шатах вони пішли геть - вона, плачучи в нього на плечі, і він, намагаючись утішити її словами надії, покладеними на музику розпачу,- але тепер уже бездомні, безпритульні, беззахисні; і останній жебрак, що сидів при дорозі, був багатший за них.

Що ж, король розв’язав цю головоломку, і, звичайно, так, щоб догодити церкві й аристократії. Можна наводити багато блискучих і дотепних аргументів на захист монархії, але факт лишається фактом: у державі, де кожен громадянин має право голосу, жорстокі закони неможливі. Артурові піддані були, ясна річ, непридатним матеріалом для створення республіки,- надто довго жили вони під принизливим ярмом монархії; проте навіть їм вистачило б розуму скасувати закон, щойно застосований королем, якби це залежало від загального й вільного голосування. Існує одне безглузде словосполучення, котре від частого вжитку, здається, і справді набуло якогось значення і сенсу: я маю на увазі слова «здатний до самоврядування», що їх застосовують до того чи того народу; при цьому припускається, що десь є чи був народ не здатний до самоврядування - не здатний керувати собою так, як ним керують чи керували б самопризначені «фахівці». Кращі уми всіх націй у всі часи виходили з народу, з народних глибин, а не з привілейованих класів; отже, незалежно від того - високий чи низький загальний рівень того чи іншого народу, таланти його приховано серед незліченної маси невідомих злидарів; тим-то будь-якого дня в народних надрах знайдеться скільки завгодно людей, здатних керувати державою. А