Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Привіт, невловимосте, — гмикнув він собі під ніс і обережно торкнувся тіні, поки її носій лежав непритомним.
Тінь, хоч як це дивно, була теж матеріальною. Але щойно Златан утратив концентрацію, як туманне полотно вислизнуло, мов вода крізь пальці.
Він спробував роздивитись і намацати його знову. Знайшов! Златан усміхнувся собі під носа й акуратно відтяв шматочок полотнища. Нападник відреагував на це здушеним стогоном і поворухнувся.
Коли онук судді потягнув тінь до себе, пролунало щось схоже на тріск розриву тканини. Невловима почвара заволала, як пожежна сирена, й забилася в конвульсіях. Кігтисті руки потяглися до Златана, але він спритно ухилився.
— Говори, тварюко, — прошипів маг, намотуючи тінь на руку. — Говори, бо щось мені підказує: тобі не дуже подобається те, що я роблю.
Юнак вибалушив почервонілі очі, здригаючись усім тілом. Тінь, натягнута вперед, мовби напинала за собою і його надміру піддатливу шкіру. Златанова спина взялася морозом від цієї картини. Але він не ворухнувся, навіть помітивши, що пута почали розсипатися, хоча зазвичай витримували багато годин без поновлення.
— Говори, — ще трохи натягу, ще виття болю у відповідь. — Хто ви і що треба?
— Ти не... — прошелестів голос, як бовкіт каменя по стінах старої криниці. — Ти не можеш...
— Я можу все, — вишкірився Златан і сіпнув тінь сильніше, хоч остерігався, що крик незнайомця привабить його соратників, інших двох із трійці — а відсутність у них аур примушувала мага почуватися сліпцем. Ще й у цій дірі темно, хоч очі вибери.
Проте він обачно присвітив собі приглушеним магічним вогнем, роздивляючись химерні, ніби інеєм виведені візерунки на тіньовій накидці потвори, яка заклякла перед ним.
— Ти не з празьких виродків... — просипів юнак.
— Про празьких виродків детальніше.
— Ти — Пожирач? — він проігнорував Златанові слова.
— Почнімо з того, що я — дуже нехороший темний, — відповів маг, згадавши улюблену фразу Варти.
— Тобі не вибратися, — вишкірився нападник, і його посмішка підтвердила Златанові здогади остаточно.
Секунда роздумів ледь не коштувала йому пальців — монстр, скинувши рештки пут, метнувся вперед. Його кігті розітнули руку мага на зап'ясті, проїхали по пальцях і роздерли плоть до кісток.
Златан гаркнув, перехоплюючи тінь іншою рукою. Адреналін приглушив біль.
Юнак зробив іще один випад — цього разу кігті цілили в шию. Златан відхилився і рвонув на себе тіньову тканину, яка з диким хрускотом обривала шматки шкіри невловимого монстра. Вона піддавалась дуже легко, ніби сам юнак був наполовину з туману. Златанові вуха заклало від волання, але воно різко урвалося, коли він віддер тінь від її власника.
***
— Молися, щоб не було пізно, — процідила крізь зуби Варта.
Гнів на Дуката згас, натомість прийшли холод і спокій — вона знала, що треба зробити.
Слова темного не вкладалися в голові. Златан здурів! Точніше, не так. Златан дізнався, як Лукаш пов'язаний із таємничими викрадачами. Тому використав його знання і — що? І вирішив вийти на них з допомогою надто втаємниченого Горачека. І викрадачі забрали його. А все чому? А все тому, що клята самовпевнена задниця онука судді певна, що розгребе все самостійно. Останнє Варта додумала сама, але була майже певна, що так і є.
Лукаш перестав відхрещуватися від своєї причетності до цієї біди і цілковитого незнання — під впливом правдоводу. Але й далі вперто запевняв, що це правлінські ігри, яких треба уникати всіма способами.
— Зате тепер ясно, чому Горачека так бадьоро прийняли до фракції, — скрипнув зубами Амброз, розтираючи скроні від навали інформації. — Вони хотіли точки, де ніхто й не писне про зникнення клієнтів. А ти брехав нам весь час... Уб'ю тебе, Горачеку. Уб'ю, але спершу справи.
Варта уже помітила надпис «Я ок» на тайнописі. Це водночас втішило і стурбувало її. Златан спромігся написати два слова — але криваві літери наштовхували на думку, що не так він уже й ок. Тим більше, за кілька хвилин після першого повідомлення тайнопис почервонів, мовби його занурили у кров.
Лукаш хитався на стільці.
— Добробут моєї сім'ї — на кону. Ви просто не знаєте, що це таке.
— Ясно, що не знаємо, — буркнув Амброз. — Не всім тут пощастило мати батьків. Але якби мені пощастило, чорт, то я б не мовчав, як труп, заради їхньої кар'єри!
— Я сам дізнався нещодавно. Батько позичив у колег дуже багато грошей, аби ми могли перебрати собі ту мережу. Він не міг відмовитися від справи. Ми залежимо від фракції. Але я планував потроху дізнатися про все і викрити слабкості наших суперників, — похмуро докинув Лукаш. — Існує домовленість. Викрадачі не торкатимуться сімей, на які вкаже фракція.
— А інших, отже, можна? — надула губи Брусінка. — Чужі життя для панів при владі — що розмінна монета?
— Учора, — нагадала Варта. — Геть від абстракцій, розповідай про вчора.
— Вони стерли все, — вкотре відповів Лукаш, але Амброз та Варта насунули на нього вдвох.
— Бреше, — процідила крізь зуби Брусінка. — Точно бреше! І очі, як у загнаного світляка, бігають.
— Мовчала б, відьмо, — огризнувся Лукаш.
— Чому не відьми? — спохопилась Варта. — Не було жодного нападу на них.
— Викрадачам треба тільки тих, хто торкається енергії. Я не знаю чому. Мовляв, відьми від нас чимось дуже відмінні.
— Одразу згадую про тих «знавців», котрі люблять примовляти, мовби відьомська кров гірчить, як настоянка полину, — пхикнула Брусінка.
— Кров... — пробурмотіла Варта і раптом схопилася за нитку, яка маячила просто перед очима.
Невловимі викрадачі, що рухаються надто швидко. Тіні. Фото, на якому нічого нема. Відсутність аур і вміння затуманювати. І гірка відьомська кров. І напади лише вночі. Очевидна казка, яка ховалася просто під носом.
Треба діяти. Треба діяти негайно.
— Люди, слухайте... — заявила дівчина Амброзові й компанії. — Я думаю, що ми маємо справу не з магами. Аз... кровопивцями. Справжніми.
— Вони вимерли, — першим озвався Лукаш. Брусінка замислено кивнула.
— Якщо є краща теорія щодо викрадачів, то можете озвучити, — огризнулася Варта. — Не хочу очікувати доказів. Я піду до шабашу і дізнаюся, де Златан. А ви повинні зібрати хоч трохи надійного народу. Ми підемо просто до них.
— Ти, магічко, взагалі не розумієш, що ми — пішаки в цій грі?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.