Читати книгу - "Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко"

— Навіть нічого не скажеш мені на прощання? — з докором запитала Діана, впевнено перегородивши йому шлях.

— Я вже все тобі сказав, — Матвій спокійно зустрів її погляд.

— Матвію, ну пробач! — Діана повільно підійшла ближче та раптом різко огорнула його обома руками навколо шиї, притискаючи до себе. — Дозволь мені вибачитися! Я вмію вибачатися, тобі сподобається!

Матвій роздратовано поклав руки на плечі Діани, намагаючись відчепити її від себе. А потім помітив за спиною колишньої головної адміністраторки Ксюшу. Побачивши Матвія в обіймах Діани, дівчина стала майже такою ж блідою, як її короткий білий сарафан. А потім різко розвернулася та поспішила геть. Трясця! Матвій майже відштовхнув від себе Діану та побіг слідом.

— Ксюш, чекай! — наздогнавши дівчину, Матвій притримав її за руку та змусив зупинитися. — Ти не так зрозуміла те, що побачила… 

— Ти не мусиш нічого пояснювати, — тихо промовила Ксюша, опустивши очі.

— Ні, мушу! Бо ти надумаєш собі те, чого немає! — Матвій огорнув долонями тендітне обличчя, змусивши дівчину підняти голову. — Діана в минулому!

— Не кажи нічого, — Ксюша знову опустила очі. — Я все сфотографувала в цьому готелі. Можу повернутися до твого будинку і зайнятися обробкою фото.

Матвій досі тримав дівчину в обіймах, але відчував, що між ними неначе раптом з'явилася невидима перешкода. І від цього на душі ставало якось холодно та порожньо. Намагаючись хоч якось скоротити дистанцію, Матвій ще міцніше обійняв Ксюшу, накривши долонею її розпущене густе волосся. 

— Віка хвилюється за вечірку, — тихо промовив він. — Мабуть, побуду в готелі сьогодні ввечері. Залишишся зі мною?

— Я б краще почекала тебе вдома і зайнялася обробкою фото.

— Не хочу залишати тебе саму. Ходімо на вечірку разом, Ксюш!

— Я не люблю вечірки, — дівчина трохи відсторонилася і нарешті підняла очі, що світилися тихим сумом. — Будь ласка… Я трохи втомилася, хочеться побути в тиші. Та й робота сама себе не зробить.

— Ну добре! — здався Матвій. — Постараюся не дуже затримуватися в готелі! Ходімо, моя ніжність! Відвезу тебе додому.

Вечірка в «Pearl Royal Hotel» традиційно розпочалася о дев’ятій, коли на Одесу опустилися легкі літні сутінки. Повітря на вулиці здавалося нестерпно густим і гарячим, але біля басейну зібралося багато відпочивальників. Залишивши Віку внизу, Матвій піднявся до свого кабінету. Серце нестримно тягнулося додому. До найніжнішої дівчини, яка заполонила всі думки. Матвій бачив, як сильно Ксюшу засмутив епізод з Діаною. Треба ще раз поговорити про це, щоб його тендітна квітка не сумувала. Як же хочеться поїхати до неї просто зараз!

Матвій вирішив, що побуде в готелі ще годинку та повернеться додому. Намагаючись прискорити час очікування, він занурився в роботу. І відволікся лише тоді, коли почув тихий стук дощових крапель по склу вікна. Годинник показував десяту і Матвій подумав, що нарешті може їхати додому. Покинувши кабінет, він спустився на перший поверх і побачив на рецепції Віку, яка розмовляла з Макаром. Робоча зміна хлопця закінчилася ще три години тому. Але Макар залишився в готелі, щоб підтримати Віку під час вечірки.

— Матвію Сергійовичу, всі гості розбіглися через зливу, — доповіла дівчина.

— От і добре! — Матвій широко посміхнувся і витягнув з кишені ключі від авто, прямуючи до виходу. — Ви чудово з усім впоралися, Віко! Гарних вихідних!

Негода на вулиці вже встигла розгулятися на повну. Рясні потоки дощової води щедро поливали порожню територію готелю, а вітер лютував так, наче хотів змести все з поверхні землі. Матвій швидко добіг до своєї машини, що стояла біля центрального входу і сів за кермо. Дідько, та це справжній ураган! Згадавши про Ксюшу, Матвій витягнув телефон і набрав її номер. Чомусь думка про те, що дівчина зараз зовсім сама в будинку викликала в серці незрозумілу тривогу. В динаміку лунали довгі гудки, але відповіді не було. Матвію це дуже не сподобалося. Можливо Ксюша просто залишила телефон в іншій кімнаті? 

Матвій завів двигун і вивів машину з парковки. Дорога майже повністю ховалася від очей за щільною завісою дощу та темряви, тому їхати довелося повільно. Час здавався вічністю, але розганяти автівку до більшої швидкості з такою плохою видимістю було занадто небезпечно. Дорога зайняла понад пів години. Заїхавши у двір, Матвій зачинив за собою ворота з телефону та одразу помітив, що в будинку не світиться жодне вікно. Навряд чи Ксюша лягла спати так рано. Чому ж тоді в будинку темно? Матвій швидко вийшов з машини та поспіхом добіг до ґанку, ховаючись від зливи, яка навіть не думала закінчуватися. Відчинивши вхідні двері, він опинився в передпокої та клацнув пальцем по вимикачу. Але світло не з’явилося. Мабуть, негода десь пошкодила лінію електромереж. В будинку панувала цілковита тиша, що порушувалася лише скаженим стуком дощових крапель по вікнах.

— Ксюш, ти де? — покликав Матвій, вмикаючи ліхтарик на телефоні.

Голос загубився в темряві, а серце остаточно огорнулося холодними щупальцями тривоги. Матвій поспішив у вітальню та одразу помітив у тьмяному світлі ліхтарика прочинені навстіж скляні двері, що вели на пляж. Через них до кімнати вривався солоний вітер і холодні бризки зливи. Матвій неначе загіпнотизований підійшов ближче, опустив погляд вниз… І одразу побачив на мокрому піску тендітні сліди, що вели в темряву. До моря, яке зараз розлючено налітало на берег, неначе намагаючись поглинути його хвилями. Серце стало крижаною каменюкою та зупинилося, пронизуючи тіло моторошним холодом. Матвій кулею вилетів з будинку під рясну зливу, прямуючи до моря. Господи, і чому він сьогодні залишив Ксюшу саму?