Читати книгу - "Після падіння, Денніс Ліхейн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ця людина, — нагадала вона собі, — буквально ладна зняти із себе плащ і віддати іншому».
Коли вони повернулись, Ендрю, здавалося, цікавився всіма присутніми в залі, крім Рейчел. Він пофліртував з однією працівницею «Делакруа Ламбер», потеревенив із Меліссою, доволі довго поговорив із Калебом (при цьому в них обох були дуже похмурі обличчя) і напрочуд швидко напився. Щонайбільше за годину після прибуття його почало регулярно хитати.
— Він ніколи не вмів пити, — зауважив Браян, після того як Ендрю збив зі спинки стільця сумку одного зі стажерів, а тоді перекинув стілець, намагаючись виправити ситуацію.
Коли впав стілець, усі засміялися, хоча це, схоже, мало кому здавалося кумедним.
— Цей хлопець — кайфолам, — сказав Браян. — І завжди ним був.
— Звідки ти його знаєш? — запитала Рейчел.
Браян її не почув.
— Дозволь я з цим розберуся.
Він підійшов до Ендрю й допоміг йому поставити стілець. Поклав руку йому на передпліччя, а Ендрю відсмикнув його, перекинувши наполовину повну гальбу пива на барній стійці.
— Браю, ти що, наркотою мене накачав?
— Усе гаразд, — подав голос Калеб. — Усе гаразд. Усе гаразд.
Із другого кінця стійки надійшов із напруженим обличчям бармен Джерод, небіж Ґейл і фанат кросфіту.
— У вас тут усе нормально?
— Ендрю? — промовив Браян. — Цей пан питає, чи все в нас нормально. У нас усе нормально?
— Та супер-пупер, бля. — Ендрю віддав честь барменові.
Джерода це роздраконило.
— Коли що, пане, я можу домовитися, щоб вас відвезли додому. Ви мене розумієте?
Ендрю перейшов на яскравий британський акцент.
— Так, люб’язний шинкарю. І я щиро волів би не перетинатися сьогодні з місцевими поліціянтами.
Джерод наказав Браянові:
— Посади свого приятеля в таксі.
— Гаразд.
Джерод підняв гальбу, яка впала за барну стійку. Та, що цікаво, не розбилася.
— Він досі тут.
— Я над цим працюю, — озвався Браян.
Ендрю на той час уже набурмосився і замкнувся в собі, як справжній п’яничка, що розкаявся. В юності Рейчел бачила, як її мати та двоє материних бойфрендів ходили зі схожими обличчями, коли сповнений жалю день переходив у сповнену жалю ніч.
Ендрю зняв зі спинки стільця свою спортивну куртку, мало не перекинувши і його.
— У тебе досі хата в Бейкер-Лейк?
Рейчел гадки не мала, до кого він звертається. Дивився він на підлогу.
— Ходімо, — сказав Браян.
— Бля, та не мацай мене.
Браян високо здійняв руки, наче кучер у диліжансі на Дикому Заході під час пограбування.
— Там, бля, геть неторкана місцина, — провадив Ендрю. — Втім тобі, Браю, завжди подобалася дичавина.
Він незграбно поплентався до дверей, а Браян пішов за ним, так і не опустивши рук остаточно.
На тротуарі майже одночасно сталося дві події: приїхало таксі, а Ендрю замахнувся на Браяна.
Браян із легкістю ухилився від удару, а тоді спіймав нестійкого Ендрю, наче жінку, що зомліла у старому фільмі. Поставив його на ноги й дав йому ляпаса.
Це бачили всі. За цією драмою стежили, відколи вони вийшли з бару. Кілька молодих стажерів охнули. Ще кілька засміялись. Один юнак сказав:
— Блін. Таки не треба дойобуватися до боса.
Як у швидкості, так і в невимушеній легкості цього ляпаса було щось таке, завдяки чому він здався вдвічі жорстокішим.
Так дають ляпаса не людині, що становить загрозу, а докучливій дитині. У ньому відчувалося презирство. Ендрю заворушив плечима, захитав головою, і стало ясно, що він ридає.
Рейчел побачила, як її чоловік сказав щось таксистові, який вийшов із таксі й намагався відмахнутися від грошей за поїздку, не пускаючи до свого таксі потенційно небезпечного п’яницю.
Але Браян вручив водієві кілька банкнот, а той їх узяв. Тоді вони разом запакували Ендрю на заднє сидіння, і таксі поїхало вздовж Тремонт-стріт.
Повернувшись до бару, Браян неначе здивувався, що хтось уважно за цим стежив. Узяв Рейчел за руку, поцілував її та сказав:
— Вибач, що так вийшло.
Їй досі не йшов із голови той ляпас, його невимушена жорстокість.
— Хто він?
Вони пішли до стійки, і Браян замовив шотландського віскі, сунув Джеродові п’ятдесят баксів за труди й повернувся до Рейчел.
— Один мій давній друг. Неприємний, дошкульний давній друг, який так і не пристосувався до дорослого життя. У тебе такі є?
— Ну звісно. — Вона надпила його віскі. — Тобто колись були.
— Як ти їх позбулася?
— Це вони мене позбулися, — зізналася вона.
Це його зачепило. Вона бачила, як до нього прийшов біль, і тієї миті відчула до нього дуже сильну любов.
Браян простягнув ту саму руку, якою дав ляпаса другові, і погладив її по щоці.
— Дурні, — прошепотів він. — Дурні вони всі були.
18
Культурний шок
Увесь ранок після вечірки Рейчел ґуґлила у стані похмілля, тимчасом як Браян вийшов на пробіжку вздовж річки.
Спершу вона пошукала назву «Відколи я на тебе запав». На першій сторінці, як вона й очікувала, не було нічого, крім посилань на версії цієї пісні. На другій сторінці вона знайшла згадку про серію телесеріалу «Закон Лос-Анджелеса», який показували, коли вона була в початковій школі. Рейчел пам’ятала, як її мати ревно дивилася той серіал, а одного разу затулила долонями рота, коли одна його персонажка, жінка з високою зачіскою і широкими лацканами, впала в шахту ліфта. Рейчел відшукала серію «Відколи я на тебе запав» на IMDb, і її опис не викликав у неї жодних асоціацій.
На третій сторінці вона знайшла посилання на фільм 2002 року з Робертом Гейсом, Вівікою А. Фокс, Крісті Ґейл і Бреттом Алденом, а також зірковими гостями Стівеном Дорффом і Ґері Басі. Клацнувши по посиланні, вона побачила повідомлення про помилку: мовляв, сайту більше не існує. Тож Рейчел відкрила нове вікно й заґуґлила «Відколи я на тебе запав фільм 2002».
Навіть коли конкретики додалося, більшість посилань, що висвітилися, вели до пісні. Щоправда, нарешті трапилось одне на сторінку «Відколи я на тебе запав/Травень і грудень (2002) відеокасета eBay». Коли Рейчел клацнула по посиланні, воно привело її до скриншота з касетного відеозапису на eBay. Функція збільшення не дала нічого, та Рейчел усе-таки наблизила його достатньо, щоб розгледіти обличчя двох головних акторів. За хвилину впізнала в чоловікові хлопця, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після падіння, Денніс Ліхейн», після закриття браузера.