Читати книгу - "Клуб «Мефісто», Тесс Геррітсен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Довіряти якомусь мільйонеру, який захоплюється боротьбою зі злочинністю?
— Мультимільйонеру.
— Ким він себе вважає, Брюсом Вейном[9]? Чи типом з того старого телесеріалу про багатія, який працює копом? Моя мама його дивилася.
— Здається, це про «Закон Берка»[10].
— Так. Ви от багато заможних копів знаєте?
Мора зітхнула, взяла чашку.
— Жодного.
— Саме так. Це фантастика. Якийсь знуджений грошовитий тип вирішує побавитись у Брудного Гаррі, тільки от по-чесному забруднитися не бажає. Не хоче влазити в бійки чи писати звіти. Йому б просто кататись у своєму «мерседесі» та розповідати ідіотам, як діло робиться. Думаєте, я раніше не мала справи з такими? Усі вважають себе розумнішими за поліцію.
— Не думаю, що він просто аматор, Джейн. Гадаю, до нього варто прислухатися.
— Авжеж. Колишній викладач історії. — Ріццолі допила каву й вивернула шию з-за перегородки, виглядаючи офіціантку. — Агов, міс? Можна мені ще кави за…
Вона замовкла. Тоді сказала Морі:
— Ви тільки гляньте, хто щойно ввійшов.
— Хто?
— Наш із вами спільний приятель.
Докторка Айлс розвернулася до дверей, ковзнула поглядом по стійці, де скупчилися з кавою та бургерами чоловіки в шапках з козирками. Сансоне вона помітила тієї ж миті, як він побачив її. Коли ж він рушив до Мориного столика, пробираючись поміж інших, у їхній бік, за помітною постаттю зі срібним волоссям, хитнулися з десяток голів.
— Радий, що ви ще в місті, — мовив Сансоне. — Можна приєднатися до вас?
— Ми вже збиралися йти, — сказала Джейн і підкреслено потяглася по гаманець, забувши про свою каву.
— Це займе лише хвилину. Чи краще надіслати вам усе поштою, детективе?
Мора подивилася на папери в його руках.
— Що це все таке?
— Дещо з архівів «Івнінг Сан».
Він поклав папери на стіл перед нею. Мора посунулася, звільняючи для нього місце. Цей чоловік заганяв її в глухий кут: сама його присутність наче переповнювала їхній тісний простір.
— Цифрові архіви вони почали вести лише п’ять років тому, — мовив він. — Це копії з підшивок, тому якість не надто вражає. Але тут є все, що треба.
Мора подивилася на перший аркуш. То була перша сторінка випуску газети дванадцятирічної давнини, датованого 11 серпня. Її увагу одразу привернула горішня стаття:
ЗІ СТАВКА ПЕЙСОН
ДІСТАЛИ ТІЛО ХЛОПЧИКА
На фотографії до статті був зображений усміхнений малий зі смугастою кішкою на руках. Був такий підпис: «Тедді Солу щойно виповнилось одинадцять».
— Живим його останньою бачила сестра, Лілі, — сказав Сансоне. — І саме вона помітила його в ставку за день. Згідно зі статтею, усі були здивовані, бо хлопець був дуже вправним плавцем. І є ще одна цікава деталь.
Докторка Айлс підвела до нього очі.
— Що саме?
— Він начебто пішов до озера рибалити. Але його вудку й коробку зі знаряддям знайшли за добрих двадцять ярдів від води.
Мора передала аркуш Ріццолі й подивилася на наступну статтю, яка вийшла 18 серпня. За тиждень після того, як знайшли тіло Тедді, родину Сол знову спіткала трагедія.
СМЕРТЬ ЗГОРЬОВАНОЇ МАТЕРІ,
НАЙІМОВІРНІШЕ ВИПАДКОВА
До статті додавалося ще одне фото, ще один підпис, який краяв серце. То був знімок осяйної Емі Сол у кращі часи, з малюком на колінах — тим же Тедді, якого вона через одинадцять років утратить у водах ставка Пейсон.
— Її знайшли внизу сходів, — сказала Мора й подивилася на Джейн. — Її дочка, Лілі.
— Знову? Дівчина обох знайшла? — Детектив узяла копію статті. — Це вже скидається на якесь цілковите нещастя.
— Згадайте дзвінок до номера Сари Пармлі два тижні тому. Жіночий голос.
— Перш ніж робити поспішні висновки, — втрутився Сансоне, — знайте, що тіло її батька знайшла не Лілі Сол. То був її кузен. Перший і єдиний раз, коли в цих статтях з’являється ім’я Домініка Сола.
Мора взяла третій аркуш, зі знімка на якому їй усміхався лікар Пітер Сол. Знизу був підпис: «Зневірений після смерті дружини й сина». Вона глянула на Сансоне.
— А фото Домініка є?
— Ні. Але в цій статті згадується, що саме він знайшов дядькове тіло. Так само він викликав поліцію.
— А дівчина? — спитала Джейн. — Де в цей час була Лілі?
— Не пишуть.
— Гадаю, поліція перевірила її алібі.
— Можна припустити.
— Я нічого не припускала б.
— Сподіваюся, ця інформація є в поліційних досьє, — мовив Сансоне, — бо від слідчого ви нічого не почуєте.
— Чому?
— Він помер минулого року від серцевого нападу. Я знайшов його некролог в архівах газети. Тож усе, що ми маємо, — в цих досьє. Але уявіть собі цю ситуацію. Ви — місцевий коп, який має справу з шістнадцятилітньою дівчиною, яка саме втратила брата, матір, а тепер ще й батька. Вона, певно, шокована. Можливо, в істериці. Чи причепитеся ви до неї з запитаннями про те, де ж вона була, коли помер її батько, якщо це очевидне самогубство?
— Запитання — моя робота, — сказала Джейн. — Я причепилася б.
«Авжеж, вона змогла б», — подумала Мора, дивлячись на непохитне обличчя Ріццолі й згадуючи потік запитань, звернених до неї минулого ранку. Без жалю, без стриманості. Допоможи вам Боже, якщо Джейн Ріццолі вирішила, що ви в чомусь винні. Мора подивилася на фото Пітера Сола.
— Фотографії Лілі немає. Ми не знаємо, яка вона на вигляд.
— Насправді фото є, — сказав Сансоне. — І вас воно зацікавить.
Чоловік перегорнув до наступного аркуша й показав на статтю:
НА ПОХОРОН ЛІКАРЯ З’ЇХАЛИСЯ ЛЮДИ З УСЬОГО ОКРУГУ
Прекрасного серпневого дня на цвинтарі Ешленд зібралися друзі, колеги й навіть незнайомці, щоб пом’янути лікаря Пітера Сола, який помер минулої неділі від самочинної вогнепальної рани. Родину Солів спіткала вже третя трагедія за останні два тижні.
— Ось вона, — вказав Сансоне на фото в статті. — Ось Лілі Сол.
Зображення було нечітке, обличчя дівчини частково затуляли двоє інших жалобників. Мора бачила лише схилену голову в профіль, обрамлену довгим темним волоссям.
— Тут небагато видно, — завважила Джейн.
— Я хотів показати вам не фото, — сказав Сансоне. — Річ у підписі. Подивіться на імена дівчат, які стоять поруч із Лілі.
Лише тоді докторка Айлс збагнула, чому він так наполягав на тому, щоб показати їм ці сторінки. У підписі під знімком убитої горем Лілі Сол виринули два знайомі імені.
Лілі Сол утішають подруги, Лорі-Енн Такер та Сара Пармлі.
— Ось зв’язок між усім цим, — вказав Сансоне. — Три подруги. Дві з них уже мертві. Тільки Лілі Сол ще жива.
Він помовчав і додав:
— Та й у цьому ми не можемо бути впевнені.
Джейн згребла аркуш, вдивилася в нього.
— Може, вона просто не хоче, щоб ми це знали.
— Нам треба її знайти, — мовив Сансоне. — Вона має відповіді.
— Або ж вона сама може бути відповіддю. Ми майже нічого не знаємо
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «Мефісто», Тесс Геррітсен», після закриття браузера.