Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

- Андресе, послухай, - винувато сказала я, зробивши крок уперед. Попри те, що хлопець злився, таке щастя було бачити його знову. Хотілося зазирнути йому в очі, щиро подякувати, а потім уткнутися в його груди носом і дозволити всім страхам остаточно зникнути. Нехай злиться, я заслужила. Він стільки зробив для мене сьогодні...

- Рота закрий і поїхали! - несподівано розвернувшись, хлопець попрямував до машини, яка, як я тільки зараз помітила, була припаркована за кілька метрів від цього місця.

Пішовши за Адресом, як дитина, що завинила, я сіла на переднє сидіння, не промовивши ні слова. Розуміла, скільки проблем йому принесла, от і мовчала. Чекала, поки заспокоїться... Він завів машину і ривком рушив із місця, набираючи швидкість, немов за ним була погоня. Я про всяк випадок глянула в бокове дзеркало, але підозрілих машин не знайшла.

- Ключ. - Сталевий голос облив холодом. Я простягнула ключ, який врятував мені життя, і він, грубо вихопивши його, засунув у кишеню.

- Мені шкода, - винувато промовила, не піднімаючи погляду. - Дякую тобі!

- За що? За те, що влаштував екскурсію на склад наркобарона? - виплюнув зі знущанням, продовжуючи дивитися на дорогу. - Чи за те, що тобі тепер буде чим похвалитися перед подружками?

- Ти про що? - піднявши голову, нерозумно втупилася в ідеальний профіль. Вилиці ходором ходять, весь напружений, як статуя, вилита з бронзи. Пальці вчепилися в кермо і барабанять по шкіряній оббивці. Я мимоволі стиснулася і відсунулася, боячись, що якщо він себе не стримає, то може і вдарити... тільки за що? Я думала, він хвилюється, переживає за мене... Α, він злиться... Ні, не просто злиться. Він у ярості! Чи це він так не вміє справлятися з хвилюванням?

- Про те, що вони були на островах там якихось, а ти, як героїня, рятувалася втечею з наркобази. Уявляю, як вони обзаздряться. Селфі не забула зробити на тлі стін у тунелі? Бо похвалитися нічим буде. Може ще додумалася пакетик із коксом витягнути з одного з ящиків, і з ним сфотографуватися? Тоді взагалі ти мега популярність на весь наступний рік. - Кинувши на мене крижаний погляд, він знову повернув його на дорогу. Я геть не розуміла, про що він говорить, але його тон, уся ця зневага і дивна неприхована антипатія, що сочилася з кожного слова, змусили мене наїжачитися.

- Я не знаю, до чого ти ведеш, але я ледь з глузду там не зійшла від страху. Я вдячна тобі за те, що ти повернувся, і, чесно зізнатися, абсолютно не уявляю, чого тобі це коштувало, але це не дозволяє тобі так зі мною говорити!

- Та щоооо Ви, Ваша Високосте? - отруйно покосився він, піднявши брову. - Бідна нещасна! Та ти хоч знаєш, що мені тепер продати треба вдвічі більше, ідіотка?!

- Нічого страшного, тобі не звикати! - У глибині душі розуміла, що він має рацію, але манера його поводження тільки сильніше злила. Я навіть готова попросити грошей у батьків, щоб віддати йому за ці кляті наркотики і не бути винною... тільки... скільки вони коштують?

- Ти хоч раз продавала наркотики, espina? Ти розумієш, скільки треба працювати, щоб продати пів кіло фета? - підвищив він тон, виблискуючи на мене лютим поглядом.

- Ні! У мене вистачає мізків, щоб знайти іншу роботу!

- Тоді якого біса тобі їх не вистачило, щоб вибратися звідти самій? - ще голосніше загарчав він.

- Я б і вибралася! - Брехня! - Потрібно було просто більше часу! - Ну хто назве мене розумною?

- Так. Витрахана в усі отвори, і в мішку. Так би ти вибралася?

- Ні, не так! - тепер уже кричала я. - Не твоя справа як!

- Таааак? А що ж ти тоді строчила мені, щоб я тебе витягнув звідти? - Натиснувши на педаль газу, Андрес мчав по шосе, раз у раз обганяючи машини і несамовито сигналячи їм.

- Треба було не витягувати, якщо тобі було байдуже! - я різко смикнулася вперед, і мало не вилетіла в лобове скло, коли він несподівано дав по гальмах, звертаючи на узбіччя. Кілька машин засигналили, а водії, яких він мало не підрізав, прокричали щось нецензурне, проїжджаючи повз.

Андрес розвернувся напів-боком і впоров у мене божевільний погляд своїх чорних очей.

- Треба було не пхати свій ніс туди, куди не просять, і сидіти в машині, як я і просив! Але ти, бл*дь виявилася такою допитливою дурепою, що навіть п'яти хвилин не змогла висидіти. Так цікаво було подивитися, чим я займаюся?

- Що? - сторопіла я, негативно хитнувши головою. - Ні, ти все не так зрозумів! - уже спокійним тоном, тільки зараз зрозумівши, що для нього все виглядає по-іншому. - Я вибігла за тобою, бо побачила в того хлопця, який заходив за тобою слідом, пістолет. Злякалася і побігла за вами. - Андрес недовірливо вигнув брову, а потім зло розсміявся.

- І ти думаєш, я повірю в цю маячню? Ти знаєш мене всього нічого і вже готова була бігти в епіцентр наркоторгівлі, тому що... хвилювалася за мене? - він знову розсміявся мені в обличчя і це виявилося гірше за ляпас. Так неприємно... боляче. Людина, яка займає всі мої думки, заради якої я... так... помчала до епіцентру наркоторгівлі, вважає мене нікчемою та ідіоткою, якій тільки й треба, що скрізь сунути свій ніс...

- Та я в житті не мала справи з наркотиками, не знаю, як у цьому бізнесі все влаштовано, і зброю бачила тільки двічі - у дідуся і в тебе. Коли я побачила, що той чоловік заходить слідом за тобою, все, про що могла думати - це допомогти тобі. - крикнула в серцях, поки чорні очі свердлили мене глузливим поглядом. Як на ідіотку дивився. Невже він справді вважає, що я пішла б на таке заради банальної цікавості?

- І як би ти цікаво допомогла? Знепритомніла, якби побачила ще парочку пістолетів? Що за маячню ти несеш, Емілія? - Від образи сльози на очі навернулися, і я, швидко розвернувшись, смикнула дверну ручку, щоб скоріше вибігти на вулицю і не показувати йому всієї тієї болі, яку він мені завдає. Але щойно я зібралася вискочити назовні, його рука сильно стиснула мій лікоть, смикнувши назад.

- Далеко зібралася? Не терпиться похвалитися історією з Ельвірою?