Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"

– Оскільки, ти, начебто, мені життя врятувала, тебе не заарештують за викрадення секретних бумаг. Хоча, зараз я не впевнений, що ти й справді мене врятувала. Можливо, хотіла, щоб я тобі довіряв.

Складалося враження, що він говорив сам з собою.

Ельф різко встав й опинився біля мене, схопивши за підборіддя змусив дивитися йому в очі.

– Флоро, на тебе неможливо впливати. Скажи мені, що сталося, ну ж бо, скажи, богиня тебе задери! Він щось пообіцяв тобі? В тебе проблеми?

Я хотіла, так хотіла все розказати, та язик не слухався.

– Говори ж, клята відьма! – гаркнув на мене.

Я лише покачала головою.

Бальмон відпустив мене й відвернувся, засунувши руки в кишені. Я бачила, як він стис кулаки.

Як я виглядала в його очах? Певно, і справді побачивши ту сцену можна було повірити, що я спільниця Корила. Сама прийшла, сама принесла. І ця аномалія, завдяки якій ельфійське навіювання на мене не діє.

Та я все одно не могла змовчати.

– То хто ж я по-твоєму, секретний агент?

Він хмикнув.

– Я не знаю, Флоро, я бачив те, що бачив, от і все. Ти мовчиш, розказувати не хочеш. То, що мені думати? Ти із самого початку не хотіла зі мною знатися, чи може, то була така гра? Щоб я… – він знову замовчав.

– В будь-якому разі – я дізнаюсь правду. І почну сьогодні ввечері.

В мене розширились очі.

– Що… що ти збираєшся робити? – мій голос тремтів.

– Те, що повинен був зробити давно – залізти нарешті до тебе в голову. Та, звичайно, почнемо ми з Корила.

Він не повернувся до мене. Серце розривалося від болю.

– Чому б тобі просто не кинути мене до камери? – спитала тихо.

Він фиркнув і повернувся до мене лицем.

– Повір, Флоро, я про це думав, і якщо виявиться, що ти й справді викрала документи з власної волі, то ти обов'язково там опинишся.

Я встала і підійшла до нього. Не стримавшись, притиснулась всім тілом до широких грудей. Запах, такий тепер рідний і знайомий огорнув мене. Проте, так само я б могла обійняти камінь.

– Я люблю тебе Льє… – прошепотіла.

Він сіпнувся, немов я його вдарила.

– Справді? – спитав насмішкувато – Тоді, ти вибрала дивний спосіб це показати.

Ельф взяв мене за плечі й відсторонив, махнув рукою і я опинилася у своїй спальні, почувши вже знайоме клацання вікон.

Отже, тепер цей дім – моя камера.

І як він збирається залізти мені в голову, якщо раніше не виходило?

Певно, є ще якийсь спосіб. Мені стало по-справжньому страшно.

Час наче застиг для мене, я сиділа на ліжку не в змозі щось робити.

Та навряд чи можна забути про те, що ти людина. Навіть в такий момент, мені раптово так захотілося їсти, що довелось спуститися і зробити собі бутерброд.

Поївши, сіла на софу й спостерігала за перехожими у великому вікні.

Цікаво, які в них проблеми?

Льє з'явився коли темрява запанувала навколо. Магічні ліхтарі я не засвітила, тож, одразу побачила його палаючі очі. Надія на те, що він дізнався правду від Корила остаточно згасла.

Вони горіли так само, як тоді, в домі мага, що намагався його вбити.

Від страху по тілу розповзався холод.

Чим ближче Бальмон до мене підходив, тим холодніше мені ставало.

Повільно, ельф схилився до мого лиця й дуже тихо, так що мені довелося прислухатися, запитав:

– Як ти могла?

 Я не розуміла? Могла що? Викрасти документи? На це питання відповідь я дати не могла.

– Що? – спитала спантеличено.

– І ти ще питаєш? Я бачив… Бачив в його проклятій голові, як ти цілуєш цього виродка, а ти питаєш мене що?

Слова вкручувались у мій мозок, не даючи нормально дихати.

Що за маячня? Цілувала!?

– Я ніколи…

Льє трухнув мене так, що клацнули зуби і я замовкла.

– Брехуха… – виплюнув мені в лице.

В домі щось впало, потім ще і ще. Хвилі сили розходилися навколо ельфа, викликаючи бажання бігти звідси світ за очі.

– Послухай, Льє, я ніколи не цілувала Корила! – я видихнула з полегшенням, тому що мені вдалося це сказати. Я боялася, що не зможу із-за дії артефакту, та вочевидь, його магія мала певні обмеження.

– Я бачив, Флоро. Своїми власними очима! А тепер, люба моя, я хочу побачити і те, що ховає твоя голівка. Ти ж не проти?

Від кривої посмішки, кров швидше потекла по венах.

Не даючи мені змоги вирватись ельф буравив мене поглядом. Скроні заломило, стало боляче.

Паніка захлеснула мене, в голові билася тільки одна думка : він може скалічити мою дитину!

Не знаю чому, та намагаючись видертись з його хватки, простягнула до нього руки й торкнулася лоба. В ту ж мить, мене охопило дивне відчуття, ніби хтось дивиться моїми очима.

Ось, я сиджу на лаві, а наді мною нависає Корил з амулетом. Ось, я шукаю папку й плачу.

Потім мене рвонуло вперед і тепер, я сиділа в тому самому кабінеті, в якому прийшла до тями сьогодні вдень.

Навпроти мене весело посміхалася одна з сестер де Бовуа.

Вона кліпнула очима й проговорила:

– Льєнор, ну, як ти можеш так говорити зі своєю нареченою…

– Лоралея, я тобі вже…

Видіння зникло, і я знов побачила перед собою обличчя Бальмона.

Він випустив мої плечі й відсахнувся.

– Богиня! Я його вб’ю! – видихнув ельф крізь зуби – Флоро, прости мене. Я б ніколи не подумав, що Корил так вчинить.

Від шоку й образи, я ще не дуже розуміла, що відбулося. Я знов опинилася в його голові?

– Ти бачив мої спогади? – розгублено запитала.

Він стверджувально кивнув головою.

– Просто я… Просто сьогодні під час допиту, я бачив зовсім інше… Я думав ти і він…

Льє ще щось говорив, та я не слухала.

Якщо він бачив мої спогади, то я побачила його! Мої очі розширилися. Льєнор, вона так його назвала! Наречена….

– То, це правда? – тихо проговорила я.