Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

“Нам треба зустрітись і поговорити.”

Надсилаю повідомлення і чекаю на її відповідь. Першу хвилину, другу, третю… А тоді розумію, що Даша не відповість. Спочатку хочу зателефонувати, але вчасно зупиняю себе. Мабуть, вона не готова до зустрічі. А може, просто не хоче… Таке ж може бути?

Минає кілька днів, і я повністю поринаю у роботу. Тендер уже завтра, і я шалено хвилююсь. Якщо Микитюк переможе, я звільню всю свою команду, і байдуже: віддані вони мені, чи ні. 

Час від часу я переглядаю повідомлення на телефоні. Даша так і не відповіла мені. В який момент починаю хвилюватись і відправляю до неї Давида. Вона не відповідає на його дзвінки й дверей не відчиняє. А це вже мені зовсім не подобається.

Даю завдання Давиду знайти адресу сестри Дарини – Каті. Вона точно має знати, куди зникла її сестра.

Ну а я тим часом їду на святковий вечір, де і буде оголошено переможця тендеру. Хвилююсь і ловлю себе на думці, що хотів би бачити поруч Дашу. Вона дуже сильно мені допомогла, і якщо я таки здобуду перемогу, це буде і її перемога. 

– Ти один? Без своєї подружки? – насмішкувато питає Кирило Микитюк, зупинившись поруч зі мною. – Мабуть, втекла, накивавши п'ятами, від тебе. 

– Не твоя справа, – ціджу. 

– Ну чому ж? Катерина дуже талановита. Я знаю, що вона повністю змінила план будівлі. Зізнаюсь, мав такий гріх – хотів переманити її на свій бік. Але вона відмовилась. Дурепа все-таки.

Чую це – і наче пелена очі застилає. Хапаю Микитюка за шкибарки, а тоді б'ю кулаком в обличчя. Не очікуючи такого, він падає і торкається пальцями розбитої губи. 

– Артуре, досить! – поруч з'являється Давид і забирає мене від цього мудака. Розумію, що не можна виходити за межі. Я ж бізнесмен, а не пацан з рогаткою. Але ображати Дашу я йому не дозволю!

– Ти програєш, Корсаков! От побачиш! – кричить Микитюк, а я більше не слухаю його. Якщо мене дискваліфікують через нього, буде дуже неприємно. 

– Я знайшов адресу Катерини, – говорить Давид. – Поїхати до неї, чи ти сам?

– Я сам, – кажу. – Поїду одразу після оголошення результатів. 

Давид киває, і ми обоє завмираємо, коли на сцену виходить ведучий. Микитюк стоїть навпроти мене й ухмиляється, а я практично не дихаю. 

Коли ж чую, що саме мою компанію оголошують переможцем, глибоко вдихаю і шалено сильно хочу побачити поруч Дашу. Кілька хвилин слухаю привітання, а тоді залишаю зал і даю наказ Давиду їхати до сестри Даші. 

Минає двадцять хвилин, і я стою на порозі її квартири. Все ще в смокінгу і з шаленим серцебиттям. Я так хочу, щоб Даша була тут, але… двері відчиняє не вона, а якийсь чоловік в одних шортах.

– Ти хто? – питає у мене, а я хочу те саме сказати.

– Юрчику, хто там? – за спиною чоловіка з'являється точна копія Даші, але я одразу ж помічаю деякі відмінності. Погляд не такий і волосся трохи коротше. – О, який сюрприз! Дашу шукаєш?

– Я не можу до неї додзвонитись. І вдома її немає, – кажу стримано. – Ти можеш сказати, де вона?

– Не можу, – заявляє. – Даша вирішила відпочити від усього і всіх. Не хвилюйся, скоро вона повернеться і, якщо захоче, сама тебе набере. 

– А якщо не захоче? – питаю.

– А ти зроби так, щоб захотіла, – хмикає  дівчина. – Хіба для тебе це проблема?

Після її слів я ще раз переконуюсь, що Даша і Катя дуже різні. А ще радію, що в мій дім прийшла саме Даша. От не можу я уявити цю дівчину нянею в принципі. 

– Не проблема, – кажу стримано. – Дякую. За інформацію. 

– Та без проблем! – усміхається. – І, до речі, не ображайся на Дашу. Це була моя ідея. Даша з хлопцем розійшлася, який мудаком виявився. Компанію, у якій вона працювала, закрили. Сестра була в депресії, а ця робота стала для неї ковтком свіжого повітря. До певного періоду, звісно. 

– Я зрозумів, – кажу. – Я не ображаюсь. Мабуть, це сама доля послала мені її, а не тебе.

Катя тільки рота відкриває, щоб обуритися, а я прощаюсь і йду сходами вниз. 

Отже, мені залишається тільки чекати. Рано чи пізно Даша повернеться і тоді ми поговоримо.