Читати книгу - "Вітчим для падчерки, Віта Кросс"

Глава 32. Кевін

- Як вона зміниться?  

Ель встає зі стільця, забуваючи про ковдру. Вона падає до її ніг. Погляд чистий і довірливий, як у дитини. Моя крихітка Ель. Ось саме цим вона мене і підкупила. Щирістю емоцій. Навіть не намагається приховати як мої слова на неї впливають.

 - Кардинально, - відповідаю і не відмовляю собі в задоволенні притягнути до себе струнке тіло за талію. Руки все ще пам'ятають як це стикатися з гладкою ніжною шкірою. Елізабет піддається і опинившись в сантиметрі від мене, підкидає голову. Відводжу з її обличчя локон і гладжу великим пальцем великі м'які губи, - Ти більше не будеш прибирати, мити чортові вікна в холод, готувати, хіба що тільки для мене і то якщо виявиш бажання. А також більше ніякого виконання домашнього завдання за Дженні. Пора їй шукати в своїй черепній коробці подобу мізків.

З рота Ель зривається тихе хихикання, а потім вона хитає головою.

 - Все не так просто, - я чую нотки смутку в її голосі.

 - Я розумію, ти звикла так жити, пам'ятаю твої слова, але від поганих звичок потрібно позбавлятися. Цей будинок так само твій, як і їх. Ви на однакових правах. А якщо тобі незатишно тут, значить переїдеш до мене.

 - Що? - від несподіванки величезні очі стають ще більше, а я сам трохи шокований своєю ж пропозицією.

Диявол, та що це зі мною? Вперше таке, що я сам пропоную дівчині осісти у себе. Зазвичай все відбувається з точністю до навпаки. Жінки намагаються залишити у мене свої речі, а потім як би ненароком за ними повертатися раз за разом. Мене це виводить з себе. Точніше виводило. Дивно, але думка про те, що речі Елізабет будуть розкидані по моїй квартирі не приводить в жах. Навіть швидше навпаки - викликає дивне тепло за ребрами.

Дідько, Кевіне, ти ж навіть ще не спав з нею, горланить внутрішній голос, але ось саме цей пункт мене не зупиняє, а скоріше навпаки. Я впевнений на всі двісті, що секс з крихіткою буде феєричним, варто згадати хоча б те, як вона вивертатися в моїх руках тиждень тому.

 - Саме те, що чула. Я заберу тебе до себе, крихітко Ель, - шепочу в відчинені від подиву губи, а потім припадаю до них в поцілунку. Язик звично ковзає у вологий рот і стикається з її. Руки Елізабет обплітають мою шию і здається вона підводиться на носочки, тому що стає трохи вище. Моя дівчинка. Теж скучила. Притискаю її до себе і поглиблюю поцілунок. Долоня ковзає по гладкій шовковій майці, щоб згребти копицю пшеничного волосся в кулак. З горла Ель виривається протяжний стогін, віддаючись резонансом мені в пах.

 - Містере Мітчелл, - шепоче моя дівчинка, - почекайте, Кевіне ...

Величезних зусиль коштує відірватися від неї, але договорити їй не дає дзвінок на мій мобільний. Вібрація в кишені штанів приносить роздратування. Дідько, вічно не вчасно.

Приймаю дзвінок і гаркаю:

 - Так.

 - Містере Мітчелл? Вас турбує адміністратор клініки «Вашингтон Медікал Кеа».

 - Слухаю?

 - Двадцять хвилин тому до нас був доставлений містер Джо Мітчелл із інфарктом. Він в реанімації зараз. Ми думаємо вам краще приїхати.

Останні слова я абсолютно не чую. Серце завмерло після слова інфаркт. Противний холод атакував свідомість і вчепився гострими щупальцями. Дід поїхав позовчера у відрядження до Вашингтона. Мав завтра повертатися. Пальці міцно впиваються в телефон.

 - Ель, мені потрібно поїхати, - кажу на автоматі, але беру себе в руки, коли зустрічаюся поглядом з переляканими дівочими очима. Обхоплюю бліде обличчя похолоділими долонями, - у діда інфаркт.

Тендітна долонька злітає і в жаху прикриває рот, а очі наповнюються страхом.

 - Я поїду з вами .

 - Ні, ти лікуйся. У тебе самої температура, - щоки горять, а на лобі піт. У неї дійсно жар. Чортівня якась, - Ель, пообіцяй, що ти будеш лікуватися.

 - Але ..., - затинається, а руки переміщаються на мої щоки і ніжно гладять, - добре. Будь ласка подзвони мені і скажи як йтимуть справи. Я заснути не зможу.

 - Не треба чекати дзвінка, Ель. А ще краще поклич подруг, щоб не сидіти самій. Зрозуміла? Я подзвоню як тільки щось стане ясно.

Ель киває, я залишаю швидкий поцілунок на її губах і зриваюся в аеропорт.

Еллі

Боги, я не могла знайти собі місця. Відразу після від'їзду Кевіна зателефонувала Тейт і Келлі і попросила приїхати. Після всього, що сталося мені просто необхідний був хтось поруч. Та й Кевіну я пообіцяла, що сама не лишуся.

Як же приємно було називати його про себе Кевіном, а не містером Мітчеллом. Наче цей чоловік мій. Хоча він і так ясно дав зрозуміти, що має серйозний намір щодо мене. Мені здавалося, що серце може розірватися від щастя. Правда я так і не встигла йому розповісти про компанію. Ця думка як черв'як гризла зсередини. Виходить, що я давно знаю про брехню, і мовчу. Як би він не подумав, що навмисно. Це буде катастрофа, а я можу втратити його, ще навіть не відчувши своїм…

Дівчата приїхали відразу. Навезли булочок з корицею, шоколаду, а собі морозива. Заварили мені літр чаю з імбиром і лимоном і посадивши перед якоюсь комедією змусили пити. Я була їм вдячна. Мої дві кращих подруги, які завжди поруч не дивлячись ні на що.

 - Ель, ти де літаєш? - в один момент гукає Тейт.

 - В якому сенсі? - не розумію я.

 - Уже три круті сцени були в фільмі, угар такий, а ти як - ніби колючку проковтнула сидиш в одну точку дивишся. Сталося щось?

Я відвела на роздуми буквально пару секунд, але потім вирішила все ж сказати.

 - У діда містера Мітчелла інфаркт. Хвилююся дуже.

Дівчата перезирнулися, а потім знизали плечима.

 - Ну фігово звичайно, тільки ти його ніколи не бачила. Та й сексі вітчима здається теж не так вже й багато разів. Ти звичайно у нас кульбаба добра, але так переживати за чужу людину як мінімум загрожує для здоров'я.

Я зітхнула, подивилася по черзі на кожну з подруг, але про головне промовчала. Так хотілося поділитися хоча б з кимось своїми емоціями, але ще не час. Та й злякати щастя не хотілося.