Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

- Але... це ж безумство, - хитнула головою подруга, і я кивнула у відповідь, показуючи їй всю свою рішучість.

- Це єдиний шанс для малюка. Довіртеся мені, - я сіпнулася, дивлячись на те, як старший вартовий підняв свою долоню на рівні грудей. Ще трохи і він вдарить крихітку, тоді як я... - Ну ж бо! - Мій відчайдушний крик став тим вирішальним чинником, який подіяв на Мірайю, і вона відразу ж "домалювала" тулуб створеному разом із Джулсом дракону, після чого Барні змахнув руками, і мене буквально закинуло на спину цьому могутньому звірові, що з кожною миттю дедалі більше був схожий на справжнього.

- Удачі, подруго, - прошепотів Стоулс і спрямував витвір своїх друзів просто на площу, туди, де перелякане дитинча збиралося напасти на агресивних вартових, що от-от мали вдарити по ньому усім арсеналом магії, який у них був.

- Зупиніться! - Гаркнула, що було сил, і всі ошелешено витріщилися на смертницю, що встала між двома видами, які борються один з одним споконвіку. - Негайно припиніть! - І мені практично вдалося зупинити криваву бійню, яка ось-ось мала розпочатися.

Але сталося те, про що я якось зовсім не подумала. Побачивши мене, Брайн видав утробний рев радості, який, зрозуміло, був сприйнятий вороже, і маги знову прийняли бойову стійку. Ось тільки цього разу чоловіки вже не дивилися на мене, повністю зосередившись на своєму супротивнику, тоді як малюк на крилах щастя мчав до глави свого роду.

А я...

- Схоже, я збожеволіла... - створивши найпотужніший щит, на який тільки була здатна, я поправила свій курс і закрила дитинча собою, дивлячись на те, як розширилися від жаху очі вартових, коли вони вже випустили свої атакувальні заклинання. 

- "Мені не вистояти", - метнулася зрадницька думка в голові, і я заплющила очі, не бажаючи дивитися в очі своїй загибелі.

Здається, мої друзі щось кричали. Хлопці навіть намагалися щось сплести нашвидкуруч, але я чудово розуміла, що вони не встигають...

Ріггард Драгонійський

Мені вистачило частки секунди, щоб усвідомити всю ступінь безвиході, яка накрила мене з головою.

Я не встигав. Я ніяк не міг зупинити безумство, що відбувалося всього в кілька десятків метрів від мене, і як на зло, занадто часто користувався артефактом переміщення останнім часом, щоб помітити, як він спорожнів.

- Крухт мене забери! - За неповні п'ять хвилин я вже двічі згадував верховного бога, і це явно було поганим знаком. Я кинувся вперед, розуміючи, що навряд чи за пару часток секунди опинюся в потрібному мені місці, хіба що... - Прошу, допоможи... - звертався чи то до небожителя, чи то до самого себе, закликаючи свою другу іпостась.

Крок, другий... а подальше я вже насилу пам'ятав. Спочатку мої очі немов застелила пелена, після чого світ спалахнув найяскравішими фарбами, і я пронісся над ошелешеним натовпом, закриваючи собою найдорожче, що отримав у цьому житті.

Свою дівчинку, яка стиснулася в грудочку, чекаючи, як її слабенький захист трісне під натиском десятка найпотужніших заклинань, спрямованих на врятованого Сандрою дракона. І тільки в цей момент я усвідомив, що перевтілився вперше за останні кілька сотень років.

- Рвааарх... - вимовив утробно, розправляючи крила, які вперше використав у якості засобу захисту. - Рррииих, - думки почали плутатися, і я усвідомив, що вже зовсім не керую власним тілом.

Алісандра

Секунда, дві, три... Мене все продовжувало трусити від очікування неминучого, але нічого так і не сталося. І тільки гарячий подих у верхівку і спокійний звіриний рик говорили про те, що щось невловимо змінилося за ті миті, які я прощалася з життям.

Обережно, немов боячись налякати свою найсміливішу надію, я розплющила очі і витріщилася на широкі груди дракона, в які мене буквально впечатали. Ні, це був зовсім не Брайн. Малюк так і завис у повітрі всього за кілька метрів від мене, при цьому мій підопічний не поспішав наближатися до більшого хижака, який виявився значно спритнішим за свого дикого родича.

Страху, як не дивно, я не відчувала. Здавалося, що хтось рідний і близький ширяв поруч, прикриваючи мене від небезпеки. Але... хто ти, мій захисник?

- "С-Сандра...", - у голові пролунав знайомий голос, і я сіпнулася, зазирнувши в заворожуючу безодню синіх очей, тих, які вже бачила, і не раз.

- Ріггард? - Промовила невпевнено, хоча щось усередині підказувало - це він.

Мій імператор. Мій фіктивний наречений. Мій рятівник. Той, хто не залишив ні перед перевтіленим одногрупником, ні тепер. Той, кому я могла довіритися, знаючи, що Драгонійський завжди підтримає...

- РрррРаарх, - звір нахилився нижче, акуратно опускаючи мене на землю перед ошелешеними свідками.

- В-ваша Величність? - Капітан вартових обережно ступив уперед, поглядаючи то на свого лускатого монарха, то на застиглого в нього за спиною дикого, і взявся за роз'яснення перед величним ящером: - У нас наказ щодо дорослих особин диких, - ну так, адже вони бачили величезного дракона, тоді як перед ними був всього лише підліток.

Але звідки простим вартовим розуміти такі тонкощі? Я практично впевнена, що й не кожен викладач знав, який вигляд має юний дракон, який ледь втратив звання малюка.

- РиИрх! - Голосно гаркнув правитель, обертаючись у бік своїх недбайливих стражників, які ледь не прибили наречену свого імператора. - Ррррр... - звір зробив крок уперед, змушуючи чоловіків перед ним позадкувати.

- Ріг... - обережно торкнулася гарячого крила, яке все ще вкривало мене від зовнішнього світу, але Драгонійський ніяк на це не відреагував, продовжуючи наступати на переляканих магів.

Здавалося, що ще трохи і він кинеться на них, розтерзуючи на місці. Ось тільки глава дистрикту не міг так вчинити, до того ж тут було занадто багато свідків. І нехай ніхто з його підданих і слова проти не скаже, але криваву розправу запам'ятають надовго, і намагатимуться позбутися неугодного монарха за першої ж нагоди.