BooksUkraine.com » Фантастика » День триффідів 📚 - Українською

Читати книгу - "День триффідів"

176
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "День триффідів" автора Джон Віндем. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 76
Перейти на сторінку:
сприйняв це як наказ вилазити з машини.

Вийшовши, я показав порожні руки. Коли я підійшов до вантажівки, з-за неї вийшов ще один чоловік разом з дівчиною. За моєю спиною почувся голос Коукера:

— Краще опусти гвинтівку, друзяко. Ви всі на виду.

Блондин відвів очі вбік, шукаючи Коукера. За бажання я міг би кинутися на нього, але натомість сказав:

— Він має рацію. Зрештою, ми мирні люди.

Чоловік недовірливо опустив гвинтівку. Коукер вийшов з-за моєї вантажівки, яка затуляла його машину.

— Ну і що це означає? Людина людині вовк? — поцікавився він.

— Вас усього двоє? — спитав другий чоловік.

Коукер глянув на нього.

— А ви кого очікували? Делегацію? Так, усього двоє.

Трійця помітно розслабилася. Блондин пояснив:

— Ми подумали, що це банда з якогось міста. Ми очікували, що вони можуть навідатися сюди по їжу.

— О, — сказав Коукер, — судячи з усього, ви давно вже в містах не були. Якщо це єдине, про що ви турбуєтеся, забудьте. Усі банди, які там є, турбуються зараз зовсім про інше. Іншими словами, якщо можна так сказати, займаються тим самим, що й ви.

— Думаєте, вони не приїдуть?

— Так, чорт забирай, я впевнений, що їх тут не буде, — він глянув на всіх трьох. — Ви з групи Майкла Бідлі?

Вони спантеличено перезирнулися.

— Шкода, — сказав Коукер. — Це була б наша справжня удача за довгий час.

— А що це за група Бідлі? — поцікавився блондин.

Після кількох годин у душній кабіні під сонцем мене мучили втома і спрага. Я запропонував перенести нашу розмову з вулиці у якесь зручніше місце. Ми обійшли їхні фургони, пробравшись через знайоме звалище коробок з печивом та чаєм, шматків бекону, мішків цукру, блоків солі та решти речей до маленького бару. За кухлем пива ми з Коукером коротко розповіли їм про те, що робили і що знаємо. Потім настала їхня черга.

Схоже, вони являли собою найактивнішу половину групи з шістьох чоловік: інші дві жінки та чоловік були в будинку, що правив їм за базу.

7 травня, приблизно опівдні, блондин та його дівчина їхали на захід власною машиною. Вони збиралися провести двотижневу відпустку в Корнволлі й вже проїхали чималу відстань, коли десь поблизу Крукерна з-за повороту виїхав двоповерховий автобус. Машина врізалася в нього, і все, що запам’ятав блондин, — це жахливий вигляд автобуса, який височів, немов скеля, нависаючи просто над ним.

Він прокинувся в ліжку і так само, як і я, виявив загадкову тишу навколо. Якихось серйозних травм у нього не виявилося — біль, кілька порізів та шум у голові. Коли ж, за його словами, до нього ніхто не прийшов, він оглянув це місце і виявив, що це маленька сільська лікарня. В одній палаті він знайшов свою дівчину та двох інших жінок, одна з яких була притомною, але не могла рухатися через руку та ногу, що були в гіпсі. У іншій палаті було двоє чоловіків: один — його нинішній компаньйон, а другий лежав зі зламаною ногою, також у гіпсі. Усього в цьому місці було одинадцятеро людей, вісім з яких були зрячі. Зі сліпих двоє були прикуті до ліжка і важко хворі. Персоналу взагалі видно не було. Почнемо з того, що його досвід був менш важким, ніж мій. Вони залишалися в маленькій лікарні, робили все, що могли для безпомічних людей, дивувалися тому, що трапилося, і сподівалися, що хтось прийде на допомогу. Вони не мали жодного уявлення про те, що сталося зі сліпими пацієнтами і не знали, як їх вилікувати. Усе, що вони могли, — це годувати їх і намагатися полегшити їхні страждання. Обидва померли наступного дня. Один чоловік зник, і ніхто не бачив, як він пішов. Ті люди, які лежали там з травмами, були місцевими, які постраждали, коли перевернувся автобус. Щойно вони достатньо видужали, то вирушили на пошуки рідних. Чисельність групи зменшилася до шести чоловік, у двох з яких були зламані кінцівки.

На цей момент вони вже зрозуміли, що катастрофа була настільки великою, що принаймні якийсь час їм доведеться захищати себе самотужки, але вони й досі не розуміли масштаб лиха повною мірою. Вони вирішили залишити лікарню і знайти більш зручне місце, бо вважали, що в містах ще багато зрячих людей і ця дезорганізація може спричинити безчинства юрби. Щодня вони очікували приходу цих юрб, коли закінчаться запаси продовольства у великих містах, і уявляли їх собі армією сарани, що рухається сільською місцевістю. Тому головною їхньою турботою було запастися продовольством, щоб приготуватися витримати облогу.

Після наших запевнень, що такий варіант малоймовірний, вони подивилися одне на одного трохи похмуро.

Це була дивно підібрана трійця. Блондин виявився членом Лондонської фондової біржі на ім’я Стівен Бреннелл. Його супутниця була привабливою дівчиною з гарною фігурою, яка іноді легковажно вередувала, але не дивувалася тому, чим могло б нагородити її далі життя. У неї була доволі другорядна кар’єра — вона моделювала сукні, продавала їх, грала ролі статистів у фільмах, проґавивши шанс потрапити до Голлівуду, була платною партнеркою в якихось маловідомих клубах і використовувала всі можливості, щоб ухилитися від виконання цих обов’язків — запланована поїздка до Корнволла явно була однією з таких. Вона була непохитно переконана в тому, що з Америкою нічого серйозного не сталося і треба лише трохи протриматися, доки прийдуть американці й наведуть лад. Вона була найменш стривоженою особою з усіх, кого я зустрів відтоді, як сталася катастрофа. Хоча часом вона трохи сумувала за розважальними закладами, але сподівалася, що американці швидко прийдуть і відновлять їх.

Третій член групи, темноволосий молодий чоловік, затаїв невдоволення. Він важко працював, відкладав гроші, щоб заснувати невеличку радіомайстерню, і мав певні амбіції. «Погляньте на Форда, — казав він, — і на лорда Нуффілда[19]: він починав з веломайстерні, не більшої за мою, і чого він досяг! І я таке збирався зробити. А тепер подивіться, в яку кляту халепу ми потрапили! Це несправедливо!» Долі, як він її бачив, тепер непотрібні були Форди та Нуффілди, але він не збирався їй коритися. Це була лише пауза для того, щоб випробувати його. І одного дня він таки твердо стане на ноги у своїй майстерні й зробить перший крок до мільйонерства.

Але найбільшим розчаруванням було те, що вони нічого не знали про групу Майкла Бідлі. Насправді, єдина зустріч з іншими людьми у них була в селі на кордоні з Девонширом, де вони побачили кількох чоловіків з рушницями, які порадили їм більше не пхати сюди носа. Ці люди, за їхніми

1 ... 52 53 54 ... 76
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День триффідів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День триффідів"