Читати книгу - "За гранню, Анна Несторова"

Їй хотілось засміятись. Щиро в обличчя, ба навіть ще ближче нахилитись, щоб чоловік відчув подих детальніше роздивився емоції.

— Ти тут немічний, — повідомила обережно відступивши, — ти тут чужинець. Принаймні, я залишусь живою, після того, що мені доведеться зробити, але за інших — не скажу.

Здавлений хрип вирвався з горлянки співбесідника. Він насупився, хоч й виглядав потішно з вимазаним лицем.

— З самого малечку твій король Каур де Ледьєр навчав мене: грань ніколи не вб’є хранителя. Ніколи. Навіть якщо він скоїть тут щось гидке, вона залишить його в живих, бо ніхто не знає чи нащадки зможуть пробудити вогнище й стати новими хранителями.

Він відкашлявся. Хаврен ступила ближче й штовхнула чоловіка.

— Йди, Шамсе, наказую! Слухай свою принцесу у мене вже сил немає тримати прохід відкритим.

Й він послухався. Чи то причина черговий порив вітру, чи декілька ниток, що виштовхнули його, але відступив. Тиша.

Хаврен пройшлась далі, знімаючи взуття й полишаючи його будь-де. Босоніж краще відчувала себе, аніж з мокрими ногами. Пройшла поміж троянд й видохнула. Каур повчав: якщо прийдуть важкі часи, то потрібно прийти до грані й попросити. Попросити про помилування.

«Саме тут зв’язок з Творцем по-особливому сильний, — пам’ятала його слова, — тільки сам світ попросить тебе стати повноправною берегинею, але це процес не з легких — капля крові, магічна формула…»

Своє повчання батько тоді не закінчив, а коли вона просила продовження отримала у відповідь задумливу гримасу. Каур не просто так тоді не розповів про наслідки, він сам тоді згадав той процес. Ще тоді зазначив, що подібне роблять у крайньому разі.

— Що ж… Шарнію оповив туман, дядько й тато поранені, королева зрадила, а над світом вирує пітьма. Іншого виходу немає…

Вона дістала з внутрішньої кишені сукні маленьку сумочку, де зберігала баночки з еліксирами про всяк випадок й намітивши місце для порізу, стиснула зуби та прикрила очі. Хаврен жах як не любила наносити собі рани.