Читати книгу - "Таємничий острів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну, не скажи, — заперечив Гедеон Спілет. — І лисиці згодяться!
— На що вони нам?
— Підуть на приманку для пасток!
Пропозицію журналіста використали; тушки убитих лисиць поклали до ям як принаду.
Моряк зробив також пута з гібіскових волокон, і від них було більше користі, ніж від виритих ям. Рідко випадав день, щоб у путах не борсалися мешканці крільчатника. Незмінно до столу подавалася печеня з кролика, але Наб умів урізноманітнити соуси, і його співтрапезникам не доводилося скаржитися.
В середині серпня двічі-тричі з ям витягали не лисиць, а тварин корисніших, — туди потрапило кілька пекарі, які вже зустрічалися на півночі острова. Пенкроф навіть не запитував — чи їстівні вони, — це відразу доводила їхня подібність з домашніми свинями, яких розводять в Америці та Європі.
— Тільки ти обережніше, Пенкрофе, — попередив Герберт. — Це ж не домашня свиня.
— Заспокойся, голубчику, — відповів Пенкроф і, нахилившись над ямою, витяг звідти здобич за маленький закручений шнурочок, що служив хвостом цьому представнику сімейства парнокопитних. Дозвольте вже мені думати, що це справжні свині.
— А навіщо тобі так думати?
— Приємно.
— Ти так любиш свиней?
— Свинину люблю, особливо свинячі ніжки. Якби вони мали не чотири, а вісім ніг, я ще більше любив би їх.
Піймані тварини належали до одного з чотирьох видів пекарі, а саме до виду «таясу», представники якого відрізняються темним кольором шкіри і в них не стирчать довгі ікла, якими озброєні їхні родичі. Пекарі звичайно живуть невеликими чередами, і, можливо, їх водилося багато в лісистій частині острова. Як і звичайні свині, вони їстівні з голови до ніг. Пенкроф більше нічого від них і не вимагав.
У середині серпня раптом відбулася різка зміна погоди: подув північно-західний вітер, мороз зменшився на кілька градусів, і водяні випари, що зібралися в повітрі, випали у вигляді снігу. Весь острів покрився білою ковдрою і постав перед своїми мешканцями в новому вигляді. Лапатий сніг ішов кілька днів, товщина його покриву швидко досягла двох футів.
Вітер дужчав, незабаром перетворився на бурю, і з висоти Гранітного палацу чутно було, як реве море і б’ється об скелі. На інших поворотах берега закручувалися вихори і, піднімаючи високі стовпи снігу, кружляли їх зі скаженою силою, немов водяні смерчі, що мчаться, погойдуючись в нижній своїй лійці, — ті самі згубні смерчі, під час яких судна стріляють з гармат. Як уже відомо, ураган налетів на острів з північного заходу, Гранітний же палац був так розташований, що уник прямих ударів бурі. В таку страшну хуртовину, що шаленіла, неначе в полярних краях, ні Сайрес Сміт, ні його товариші при всім бажанні не могли вийти з будинку і цілих п’ять днів, із двадцятого по двадцять п’яте серпня, сиділи в ув’язненні. Чули, як виє вітер у лісі Жакамара. Мабуть, чимало бід накоїв він там, багато повалив дерев, але Пенкроф утішався думкою, що хоча б не доведеться рубати ліс.
— Вітер пішов у дроворуби. Нехай старається, — говорив Пенкроф, — не заважаймо йому.
Та хіба могли б люди перешкодити буйній силі вітру? Як повинні були в цю непогоду мешканці Гранітного палацу дякувати небу, що влаштувало в кам’яних надрах берега міцний, незламний притулок. Заслужена частка вдячності діставалася і Сайресу Сміту, але ж створила цю печеру сама природа, а він тільки відкрив її. Тут всі почувалися в безпеці, недосяжні для лютих поривів бурі. А якщо б вони побудували собі цегляний або дерев’яний будинок на плато Круговиду, він би не встояв перед силою урагану. За диким ревінням прибою, що долинав з берега, було зрозуміло, що колишній притулок тепер зовсім не придатний для житла, тому що хвилі, перехльостуючи через острівець, б’ють у нього з нестримною силою. Але тут, у Гранітному палаці, сховані у кам’яній твердині, проти якої були безсилі і море, і вітер, вони могли нічого не боятися.
У дні свого мимовільного самітництва колоністи не били байдиків. На складі в них лежав чималий запас дощок, і поступово обстановка кімнат поповнилася новими столами і стільцями, якщо й не вишуканими, зате міцними, тому що матеріалу на них не шкодували. Це масивне рухоме майно нелегко було пересувати, але Наб і Пенкроф не проміняли б меблі, зроблені власноруч, на мистецькі вироби червонодеревців і навіть самого Буля.
Потім столяри перетворилися на майстрів лозоплетіння і досягли великих успіхів у своєму новому ремеслі. На північному березі озера Гранта виявилися зарості верболозу і серед них — чимало верболозу — шелюги. Ще до дощів Пенкроф і Герберт запасли і ретельно очистили безліч гілок цих корисних кущів, і тепер лозини можна було з успіхом пустити в діло. Перші вправи з плетіння кошиків закінчилися невдачами, кошики вийшли потворні, але завдяки спритності й кмітливості плетільники впоралися зі справою; вони радилися один з одним, пригадували зразки раніше бачених кошиків, змагалися в ретельності, — і незабаром в інвентарі Гранітного палацу з’явилися кошики всіляких розмірів і фасонів. Зробили кошики і для комори, і Наб тепер тримав у них збір їстівного коріння, горіхів і коренів драцени.
В останній тиждень серпня погода знову змінилася — стало холодніше, але буря вляглася. Колоністи поспішили вийти на повітря. На березі нанесло снігу не менше ніж на два фути, але по затверділому насту можна було ходити без особливих перешкод. Сайрес Сміт і його товариші піднялися на плато Круговиду.
Яка зміна! Ліси, бачені ще так недавно зеленими, особливо в околицях Гранітного палацу, де переважали хвойні дерева, покрилися одноманітною білою пеленою. Все завмерло від верхівки гори Франкліна до узбережжя — ліси, луки, озеро, ріка і берег моря. Вода в річці Віддяки текла під крижаним панциром, і при кожному припливі та відливі він з гуркотом розбивався на шматки. Над замерзлим озером літали качки і чирки, шилохвостки і чистики. Їх тут були тисячі. Скелі, між якими з краю плато падав водоспад, наїжачилися крижаними голками, рогами, напливами — вода текла начебто з гігантського жолоба, який художники Відродження викарбували у вигляді роззявленої пащі чудовиська. Якої втрати зазнали ліси під час бурі, — важко сказати, доки ховає їх біла завіса.
Гедеон Спілет, Пенкроф і Герберт вирушили оглядати пастки. Ледве знайшли їх під заметами. Довелося рухатися обережно, щоб не впасти в яму, вириту для звірів, — це було б небезпечно та й прикро: потрапити до власної пастки! такої неприємності вони уникли, але всі ями виявилися порожніми, а приманки неторканими. Жодна тварина не потрапила до пастки, одначе навкруги чітко виднілися численні сліди, і серед
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий острів», після закриття браузера.