Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

Невілл Локвуд опанував себе й заговорив:

— Ваша сестра.

— А що вона?

— Вона приїхала до кампусу, питала про Тео. Це тому мені здалося знайомим її ім’я. Мене тоді тут не було, але я почув про це пізніше.

Підтвердження. Майя була на правильному шляху.

— То як помер Тео? — спитала вона.

Невілл Локвуд відвів погляд.

— Я міг би випровадити вас зараз, місіс Буркетт. Міг би сказати, що у школи суворі закони щодо приватності й що розкриття деталей порушує шкільну політику.

Майя похитала головою.

— Це було б нерозумно.

— Чому це ви так кажете?

— Бо якщо ви не дасте відповідей на мої запитання, — сказала Майя, — мені доведеться залучити більш відкриті органи влади.

— Справді? — ледь помітна посмішка заграла на його вустах. — І це повинно мене налякати? Скажіть, це та частина сценарію, де злий директор бреше, щоб захистити репутацію свого елітного закладу?

Майя чекала.

— Що ж, це не про мене, капітане Стерн. Так, я знаю ваше справжнє ім’я. Я все про вас знаю. На відміну від війська, ця академія має священний кодекс честі. Я здивований, що Джо вам про нього не розповідав. Наше квакерське коріння прагне згоди та відкритості. Ми нічого не ховаємо. Ми віримо в те, що чим більше людина знає, тим більше правда захищає її.

— Добре, — сказала Майя. — То як помер Тео?

— Однак я попрошу вас поважати приватність родини померлого.

— Так і буде.

Локвуд зітхнув.

— Тео Мора помер, отруївшись алкоголем.

— Він допився до смерті?

— На жаль, таке трапляється. Не часто. Насправді, це єдиний раз в історії цього кампусу. Одного разу Тео напився. Він не мав репутації любителя вечірок, нічого подібного. Але саме так часто й буває. Ти не знаєш, що робиш, і переходиш межу. Мабуть, Тео могли знайти й урятувати вчасно, однак він перечепився й упав у підвал. Доглядач знайшов його там наступного ранку. Він був уже мертвий.

Майя не була впевнена, як слід таке розуміти.

Невілл Локвуд поклав руки на стіл і нахилився вперед.

— Ви можете мені сказати, чому і ви, і ваша сестра питаєте про це тепер?

Майя проігнорувала його запитання.

— Вас ніколи не дивувало, — почала вона, — що двоє учнів однієї школи, гравців однієї футбольної команди, померли за такий короткий проміжок часу?

— Так, — сказав Невілл Локвуд. — Я багато про це думав.

— Ви коли-небудь розглядали можливість того, що між смертями Тео та Ендрю був певний зв’язок?

Він відкинувся на спинку крісла й склав пальці трикутником.

— Навпаки, — сказав він. — Я не знаю, як вони можуть бути не пов’язані.

Майя не очікувала такої відповіді.

— А можна детальніше? — спитала вона.

— Я викладав математику. Викладав статистику та теорію ймовірності. Двовимірні масиви, лінійна регресія, стандартна похибка й таке інше. Я всюди бачу рівняння та формули, так вже працює мій мозок. Імовірність того, що двоє учнів однієї невеликої та елітної приватної школи для хлопців загинуть протягом пари місяців, — дуже невелика. Імовірність того, що ці двоє будуть однокласниками, — ще менша. Імовірність того, що вони гратимуть в одній футбольній команді… що ж, тут можна почати виключати збіги, — він майже посміхнувся, підніс палець, наче знову повернувся до класу. — Але якщо додати до рівняння останній фактор, імовірність збігу знижується майже до нуля.

— Що за останній фактор? — спитала Майя.

— Тео та Ендрю були однокласниками.

Запанувала тиша.

— Імовірність того, що двоє сімнадцятирічних хлопців, які живуть в одній кімнаті в невеликій приватній школі, помруть молодими, і це не буде якось пов’язано… Зізнаюся, на цьому етапі я вже не вірю в імовірності.

Майя чула, як звідкись здалеку пролунав дзвін, схожий на церковний. Почали відчинятися двері. Засміялись юнаки.

— Коли Ендрю Буркетт потонув, — вів далі Локвуд, — приїхав детектив. Із берегової охорони. Він вів справи зі смертями в морі.

— Його звали Том Дуґласс?

— Можливо. Я вже не пам’ятаю. Але він прийшов до цього кабінету. Сидів саме там, де зараз сидите ви. І теж хотів знати про можливий зв’язок.

Майя ковтнула слину.

— Ви сказали йому, що бачите зв’язок.

— Так.

— Можете розповісти, який саме?

— Смерть Тео стала страшним шоком для нашої спільноти. У газетах не писали про те, як саме це сталося. Це бажання родини. Але якщо ми всі були шоковані подією, то Ендрю Буркетт був найкращим другом Тео. Він був спустошений. Гадаю, ви познайомилися з Джо задовго після того, як помер Ендрю, тож ви його не знали, так?

— Так.

— Ці двоє братів були дуже різні. Ендрю був значно чутливішим хлопцем. Дуже мила дитина. Його тренер зазвичай говорив, що саме це заважає йому на футбольному полі. Він не потребував перемог у бою, як Джо. Йому бракувало агресивності, бажання змагатися, інстинкту вбивці, потрібного в траншеях.

«І знову, — подумала Майя, — ці безглузді воєнні метафори в розмові про спортсменів».

— Ендрю міг мати й інші проблеми, — додав Невілл Локвуд. — Я справді не можу сказати більше, але для нашої розмови важливо те, що Ендрю дуже тяжко сприймав смерть Тео. Ми на місяць закрили кампус після того, наші психологи були напоготові, але більшість хлопців повернулися додому, мабуть, аби оправитися.

— А як щодо Ендрю та Джо? — спитала Майя.

— Вони теж поїхали додому. Пам’ятаю, як ваша свекруха поспішала сюди зі старою нянькою Ендрю, щоб забрати їх. У будь-якому разі, усі хлопці, включаючи вашого чоловіка, повернулися до кампусу. Усі, крім одного.

— Ендрю.

— Так.

— Коли він повернувся?

Невілл Локвуд похитав головою.

— Ендрю Буркетт не повернувся. Мати вирішила, що для нього краще відпочити один семестр. Життя в кампусі повернулося до норми, так уже буває. Джо вів футбольну команду до чудового сезону — вони перемогли у своїй лізі, стали чемпіонами штату серед приватних старших шкіл. А після завершення сезону Джо взяв кількох своїх колег по команді на святкування на родинній яхті…

— Ви знаєте, кого саме?

— Я не впевнений. Крістофера Свейна точно, він був капітаном команди разом із Джо. Інших не пам’ятаю. Але ви хотіли знати про зв’язок. Гадаю, зараз він очевидний, однак висловлю своє припущення. Маємо чутливого хлопця, найкращий друг якого трагічно помирає. Хлопець змушений залишити школу і, теоретично, має справу з депресією. Знову ж таки, теоретично, йому доводиться приймати антидепресанти чи інші ліки, що змінюють настрій. Тоді він іде в плавання на яхті з людьми, які нагадують йому і про трагедію, і про те, що він утратив і так любив під час життя в кампусі. На борту шаленіє вечірка. Хлопець забагато випиває, це