Читати книгу - "Гараж пана Якобса"

— У нас нема часу, — нагадав Якобс, якому все це мало подобалося. Вигляд блідої дівчини вже заспокоїв його. Єдиною пристрастю Якобса були гроші; його найлютіші вороги, навіть сам прокурор, не могли б закинути йому злостивість чи жорстокість. Але на цей раз він дав небожеві вмовити себе.

— Так точно, шановна панночко, — підтвердив Боббі, — у нас нема часу. Якщо ви будете ласкаві… — він замовк, бо саме увійшов Еріх, нарочито повільно натягаючи шкіряні рукавиці. Боббі встав і підступив до Рут.

— Стійте! — скрикнув Александер. — Я прошу поставити на голосування ті засоби, які тут мають застосувати. Я голосую проти!

— Хто ще? — діловито запитав бос.

— Я утримуюсь, я вже сказав, — обізвався Шерц.

— Я також, — луною відгукнувся Джонні Літт, який спостерігав цю сцену з тривогою на обличчі і до цього часу не промовив і слова.

— Отже, двоє — за, один — проти, — сказав Якобс. — Давай, Боббі! Швидше!

Александера ніби паралізувало. Серце його несамовито колотилось, стискувалось горло…

— Я ніколи не міг дивитися на таке, — відвертаючись, простогнав Джонні Літт.

«Тримай себе в руках, старий», — хотів шепнути йому Шерц, та не встиг, бо в цю мить по підлозі загуркотів перекинутий стілець.

Александер зірвався на рівні ноги і кинувся на Боббі Копша. Він ударив його з такою силою, що той поточився і впав на Еріха. Якусь мить здавалося, що вони все-таки втримаються на ногах. Та Александеру було цього замало: він ще раз стусонув їх обох — вони обидва захиталися, втратили рівновагу і гепнули на килим, збивши цілу хмару сірої пилюки.

Скориставшись з загальної розгубленості, Рут вибігла з кімнати, однак далеко втекти не змогла. Якобс послав навздогін їй Еріха, що встиг уже звестися на ноги, і по телефону наказав вартовим перейняти її. Потім він повернувся до Александера, який, важко дихаючи і все ще стискуючи кулаки, стояв біля каміна.

Всі присутні не зводили з боса очей і напружено чекали, що він скаже. Але Якобс розчарував їх. Він мовчав. Здавалося, він онімів, приголомшений загадковою поведінкою Александера. Насправді ж у нього з’явилася думка, чи не замішаний Шенцлін у змові разом з дівчиною. Йому пригадалося, що обоє вони потрапили сюди за рекомендацією доктора Шерца. Це надало його підозрам іншого напрямку. Він забув, що Шерцом взагалі завербована більшість членів організації. Йому розпирало голову від усіх цих думок та підозрінь. Однак він прекрасно бачив усе, що діялося навколо нього. Зараз треба було рятувати свій авторитет.

— Йолоп! — загорлав він на Александера. — Ану на місце! Ну: раз-два-три! А то стрілятиму! — і він сунув руку в кишеню.

Цей жест підбадьорив Боббі, що тільки-тільки отямився. Він намацав у кишені свій пістолет з сльозоточивим газом, вихопив його і наставив на Александера. Той, однак, тримався насторожі: він схопив Боббі за руку і вивернув її. Пістолет вистрелив, тоненька цівка рідини, розбризкуючись, високою дугою перетнула кімнату і влучила в Джонні Літта. Той здушено закричав і почав судорожно кашляти й чхати. Зчинилася страшенна паніка. Шерц, боячись, щоб Якобс не вистрелив і не стривожив поліцейський пост за муром, підскочив до нього і вчепився йому в рукав. А той, втрачаючи над собою владу, схопив попільницю і жбурнув її в голову Александеру, а доктору Шерцу просичав, що дуже просить не заважати йому і не втручатися.

Повітря в кімнаті було отруєне сльозоточивим газом, ніби в армійській камері для випробування протигазів. Всім дошкуляв їдучий газ, у всіх градом котилися сльози, всі лютували. Зчинився страшенний гармидер.

Нараз відчинилися двері. На порозі стояв Лью Кросбі, високий, худий, в теплому плащі, з посмішкою на гладенько виголеному обличчі. Від сліз і пекучого болю в очах Якобс не відразу впізнав його і просто оскаженів, що хтось без попередження насмілився увірватися на нараду «вузького кола», оскаженів тим більше, що розумів, яку кумедну картину вони зараз собою являли. Тільки доктор Шерц не втрачав спокою. Він повідчиняв усі вікна, і кімнату сповнило прохолодне вологе нічне повітря.

Та тільки-но Кросбі передав у руки Якобса половинки доларів, з Якобсом сталося щось незвичайне. Де й подівся його гнів. Він витяг з нагрудної кишені кілька банкнот з привезених Александером, склав дві половинки докупи, і на його обличчі, щойно спотвореному люттю, з’явився вираз чистої й щирої радості. Він був тепер схожий на дитину, у якої на різдво сповнилися всі бажання. І не диво, якщо згадати, що ця тепер повноцінна пачка доларів становила двісті дев’яносто тисяч західних марок — тобто втричі перевищувала місячний прибуток усієї організації. Та й на всіх інших ця подія справила велике враження. Бромацетон уже майже вивітрився, і до всіх повернувся спокійний діловий настрій. Бос смачно позіхнув, показавши свої довгі жовті зуби, і наказав знову відвести Рут у підвал. Александерові Якобс не сказав нічого, але було видно, що він ще не заспокоївся.

Кросбі стояв, засунувши руки в кишені. Сцена, на яку він тут наскочив, мала для нього просте пояснення: передсмертна паніка. Мабуть, наближалося те, чого він уже давно боявся: поліція загрожувала існуванню організації Якобса. It’s a pity![46] Нечасто трапляються організації, що працювали б так чисто, так бездоганно…

Доктор Шерц коротко ввів його в курс справ. Поки вони розмовляли, Якобс мовчки сидів на своєму місці; настрій його знову погіршав: «вузьке коло» випадково збільшилося на двох осіб, і авторитет його, здається, луснув. Він відчував, що влада повільно вислизає в нього з рук, і його взяв страх, що Лью Кросбі знову заведе мову про переселення організації. Однак його побоювання були даремні. Кросбі висловив свою впевненість у тому, що справи їхні покращають.

— Але що нам робити, щоб розвіяти підозри поліції? — сказав Шерц.

— Nothing,[47] — відповів Кросбі. — Я подивлюсь, чим тут можна зарадити.

Шерц насторожився: таємниця Кросбі починає розгадуватись. Величина ікс набувала ясніших форм.

— Що ви хочете робити? — поцікавився він.

— Look you,[48] — пропустив Кросбі повз вуха небажане питання, — що я вам казав весь час, га? Не слід працювати тут, in the western sectors.[49] Що ми маємо з цього? Сварку з police, yes! Soviet Zone that’s okay,[50] зрозуміло?

— Я давно це кажу, — кивнув Шерц.

— Ще з тридцять третього року, — нахабно обізвався Боббі, сподіваючись догодити цим дядькові. Та Якобс не підтримав небожа, а Кросбі присадив його нищівним поглядом.

— Snot-nose,[51] — кинув він.

— А як же бути з нашими західними банкнотами?.. — несміливо втрутився Джонні Літт.

— Оті ще