BooksUkraine.com » Детективи » Серце гарпії 📚 - Українською

Читати книгу - "Серце гарпії"

150
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Серце гарпії" автора Марина Соколян. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 58
Перейти на сторінку:
найбільша втіха. Можна ритися в пісочку, можна поливати сусідську тьотю мулом, можна залізти у воду і булькати, наче жаба. Краса! От лише мама лютиться і у воду не пускає. А просити — зась! І кавунчика взяти — зась! І маминого крислатого капелюха — теж не проси! І що то, питається, за пляжний відпочинок?!

Ярка страждала, але терпіла наругу. Вона мала підстави — аякже ж! Книжка! Ну так, трохи погризена, але така принадна! Цілісінька скриня дивовиж: принци, принцеси, страхітні чудовиська і чарівні феї! Була там, скажімо, історія про принца (про кого ж іще, справді?), який осідлав крилатого коника, аби дістатися принцеси, замкненої у найвищій вежі королівства. Гарна історія, зітхала Ярка. От тільки пощо, питається, принцеса, коли є крилатий кінь? Це ж — вйо! — і лети, куди хочеш! От би їй такого… От вона б тоді! Або іще інша казочка — але то страшна насправді. Про собаку, який — чиркнеш кресалом — і він несе тобі золото і купу всілякого добра. Тобто, золото — то таке, але собака! Собака з очима, наче блюдця! Наче тарелі! Наче вежі! Це ж — ух, який собака! Страх!

І треба ж таке — і страх, і краса, і польоти на конях! Цілий світ у тій потріпаній книжці… А заради цілого світу, нехай хоч і тяжко, а можна трохи потерпіти. Вечір — от-от, уже скоро! Адже ж давали вже кефір і тістечка… Значить, скоро і до книжки черга дійде!

Справді, мама підсуває вже стільця до світла — але там, коло лампи, метелики, з веранди залетіли! Мама кричить, махає руками, підбігає тато з журналом — бац! тарабац! — метелики розлітаються, мама сміється, тато цілує її у вушко. Граються… Коли ж читати? А вже от-от, мама киває Ярці, всідайся зручненько, мовляв, аж тут… Тітка Валя, чергова — заходить, не стукаючи. Губи тремтять — і чого б то? Плакала? Хтось її образив? Тітка Валя починає говорити, тоді дивиться на Ярку і затинається. Ходімте! — кличе маму. — Там вас до телефону.

Тато сполохано зиркає на неї, мама розгублено поводить плечима, стільчика відставляє і йде. Ярка невдоволена, звісно: знов читання відкладається! Можна би тата попросити, але він читає не так, та і не допросишся тепер — сидить, дивиться на двері, наче причарований. Знову чекати! Ну але що ж… Ярка супиться, сідає на ліжку, обійнявши колінця. Почекаємо.

Мама не вертається довго-довго. Ярка вже куняє, але тут нарешті відкриваються двері. Мама заходить бліда і дуже змучена, аж хитається від утоми. Чого так, питається? Чого, отак раптом? Тато встає до неї, підтримує, помагає сісти. Мама щось говорить до нього, тихо-тихо, а тоді починає плакати. Тато зітхає, сідає поряд, обнімає за плечі. Усі про Ярку забули — таке, наче її взагалі тут нема!

«Мама! — гукає мала. — Коли ти мені почитаєш?». Мама позирає заскочено, тоді відказує, Ярка, мовляв, не зараз… Розумієш, дитино, тата більше немає…

Ярка заклякає розгублено — он же тато, поряд, за руку маму тримає. Що ж це вона таке каже? Невже обманює? Ярка зіскакує з ліжка, підходить ближче, роздивляється. «Ти обіцяла! — нагадує мала. — Я нічого в тебе не просила! Цілий день!». Аж пхинькає від образи — ну бо як же таке можна?! Хіба можна — обманювати?

І тоді мама… мама робить таке, чого не робила ніколи. Дивиться люто, схлипує і відважує доньці лункого ляпаса.

Коли б її просто висварили, або поставили в куток, або — ну таке теж бувало! — якби надавали по дупці, то Ярка би тут-таки і заголосила. І то — бридко, немов сирена. Нехай би знали всі сусіди, яка тут діється наруга! Але тепер… мама глянула на неї так… Так, наче бажала їй пропасти зі світу! Як… як чужа! Такого не бувало досі, і Ярка лякається. Лякається мало не до гикавки. І сама вирішує пропасти.

Скориставшись черговим нападом маминих ридань, Ярка вислизає на веранду і роззирається. Будиночки на турбазі маленькі, одноповерхові. Лише зійди по східцях — і ти надворі, а там уже і весь широкий світ. А у світі ж є стільки усього! Будинки, буйні кущі, гойдалки на ланцюжках, посилані пісочком широкі стежини! І от, напевне, коли піти однією з них, то скоро і вийдеш до кращих людей — там, де чарівні принцеси і крилаті коні. Там, там уже точно знайдеться Ярці інша мама — та, що читатиме, як попросиш, і кавунчика даватиме, і цукерку, та і бити не буде невідомо за що.

Настрашена, ображена, чимчикує Ярка стежиною. Йде собі і йде. Давно вже запали сутінки, і зайнялись ліхтарі над турбазою, нечасті та тьмяні, слід сказати, ліхтарі. Стежина минає столовий корпус, минає спортивний майданчик, минає розібраний паркан і несподівано пірнає межи високі дерева. Навіть і добре, гадає собі Ярка, навіть і правильно. Це ж якби кращі люди жили просто тут, на турбазі, то вона б їх раніше зобачила. А значить далі живуть, отам, за лісочком. Темно, так, але ж тут зовсім недалеко. Вони із мамою… із тою, старою мамою, ходили тут раніше. Дерева, дерева, а тоді — бережок… Трохи пройти, і вже там!

Зазнавши такого прикрого переляку вдома, нині Ярка зовсім чомусь не боїться. Ну дерева, скажімо, шумлять — і що такого? Видно не надто, але ж місяць світить, і он стежина біліє — не заблукаєш! Навіть і цікаво. Це ж в лісочку всякий звір живе і птаха, і феї чарівні і таке інше. Може, якраз фею зустріти випаде? Оце було би гарно! Оце мама… нова мама, здивується! Фею — так! Або їжачка!

Почувши шум десь неподалік, Ярка вирішує — точно, фея! Ну і як же таке пропустити! Знайшовши невеликий просвіт, вона сходить зі стежки, виглядаючи веселих танцівниць. Точно ж тут були! Вона чула!

Пробираючись межи чагарів, старезних пнів та сушняку, Ярка не припиняє роззиратися, і раптом, перечепившись через якусь непомітну в темряві гілку, падає навколішки, боляче забивши собі коліно. І, звісно, починає плакати. І тільки тепер розуміє, що навколо немає нікого, хто б розрадив, поцілував, узяв на ручки… Вона сама-самісінька, і немає тут, здається, ніяких фей.

Тоді Ярка вирішує повернутись. Якась, видно, погана стежина. Треба шукати іншу. І вона її неодмінно знайде, от тільки завтра — попросить тата, і вони підуть шукати разом… Проте, роззирнувшись, мала більше не бачить ані хорошої стежини, ані поганої. І тоді їй стає направду страшно.

Підірвавшись на ноги

1 ... 53 54 55 ... 58
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Серце гарпії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Серце гарпії"