Читати книгу - "Мертві квіти"

Перетрусивши ще раз хлам, витягнутий зi схову, Стас уже за яких пiвгодини запихав його назад, думаючи де й собi взяти схожого розчину. Зараз вiн повторював шлях покiйного родича з тiєю хiба що рiзницею, що у знайденому шурфi нiчого не знайшов. Похмурi думки одна поперед одну лiзли до голови. «Маленький Принц» щасливо глянув зi свого мiсця на килимi. Не повторити б цей шлях до кiнця.

Факт, що будинок наполегливо бажали придбати, свiдчив про те, що справжнiй стан справ вiдомий не усiм. I прокурор, i власник солодощiв, i отець, i невiдомий, але найщедрiший претендент — усi, хто бажали купити будинок, вочевидь, не знали, що скарбiв уже немає. Що ж це таке, за чим така гонитва?

I ще одна прикра думка не додавала настрою. Якщо вiн не помилився у висновках, то загальна цiннiсть спадку тепер була лише з реальної вартостi «будинку з привидами». А отже, лiкарю, ви дали маху. Усе це господарство належало продати миттєво, щойно Мамчур вимовив цiну. Скiлькох проблем вдалося би позбутися! Не було б нi камери, нi КЕКу, нi нервiв. Та й, можливо, Неонiла Мурашевич зараз була б живою-здоровою. Натомiсть у його кишенi лежало б не багато не мало п'ятдесят iз зайвим «штук» «зелених».

Вiд подiбних думок хотiлося кусати лiктi. Вирiшувати потрiбно вчасно. Тепер тiльки спогади — бiльше нiж прикрi.

XXXXVIII

Операцiя, за класифікацією Стаса, належала стопудово до першого типу. Найбанальнiший апендицит. Як кажуть, студентський. Проте розмова не клеїлася, анекдотiв не травили, нитки в'язалися довше, нiж зазвичай. Та й настрiй був не той. Щось стороннє заважало нормально i комфортно працювати i змушувало до таких простих з професiйного погляду речей докладати особливих зусиль.

Шефиня заходила двiчi. Удруге, коли вже усе йшло до завершення, навiть зазирнула в операцiйне поле, прикривши обличчя маскою.

— Все гаразд, Станiславе Iвановичу?

— Так, звичайно. Сумнiваєтеся?

— Нi, що ви… Просто довго. Гадаю, зайду, може якi проблеми.

— Жодних. Олю, зашиватися.

Вона ж i чекала у передоперацiйнiй, щойно Стас iз Гащаком з'явилися у дверях.

— Явно щось сталося. Дiано Василiвно, ви мене чатуєте упродовж усiєї операцiї й дочекатися не можете.

— Станiславе Iвановичу, — беручи його пiд руку i змовницьки тягнучи до виходу, почала Павловська. — Менi, знаєте, воно… чесно, самiй не подобається. Тим паче, я тут нi з якого боку. Але ж ви розумiєте, бувають люди, яким вiдмовляти важко. Отож, я вас прошу. Iдiть поговорiть просто зараз. У мене в кабiнетi. Навiть не перевдягаючись. Кава там уже стоїть, ви ж полюбляєте.

— З ким?

— Iз ним, — зiтхнула шефиня. — Просто поговорiть. От лише про це я вас прошу. Спокiйно, не нервуючись. Справдi, i мене також уже дiстав…

Ковзнувши недовiрливим поглядом по гримасі на її обличчі, Стас увiйшов. Ну, звичайно… Хто ж iще!

Мамчур сидiв на диванi у кутку i, нещиро посмiхаючись, пiдвiвся назустрiч. Нiчого не кажучи, Стас потис йому руку.

— Пане Станiславе, я розумiю, вам, може, й бачити мене неприємно, але вислухати прошу ще раз.

— I знову у моїх же iнтересах, — скривився Стас.

— У наших спiльних, — багатозначно промовив прокурор.

— Це вже прогрес для мене.

Стас сiв i сьорбнув кави.

— А вас не образить одне моє прохання? Адже розмова буде як нiколи вiдвертою.

— Ще бiльше, нiж попередня? — здивувався Стас.

— Значно бiльше. Тому хотiв би бачити на столi ваш телефон.

Демонстративно вимкнувши телефон, у якому на той момент вже було увiмкнуто функцiю звукозапису, Стас поклав його на стiл. Шкода, не завадило б.

— Дякую, — промовив Мамчур, збираючись iз думками. — Так от, Станiславе Iвановичу. На даний момент справа складається таким чином. Проти вас, не буду приховувати, немає конкретних i незаперечних доказiв.

— Звiсно, — згодився Стас. — Iнакше ми б говорили в iншому мiсцi i кава була б у кращому випадку ячмiнна.

— Тим не менше, — пропустив заштрик прокурор, — зовсiм уникнути неприємностей i тяганини вам не вдасться. Слiдство працює, а крiм вас i далi немає підозрюваних. Мотив у вас, як не крути, був. Машину у той день бачили на вулицi, де стався злочин. Навiть вiдбитки шин вiдповiдають. На додаток ви знайомi (наскiльки близько — ваша справа) з квартиранткою загиблої, у якої, до речi, як виявилося вже тепер, також був мотив бажати смертi Неонiлi Мурашевич. Тiльки не заперечуйте, не треба. Менi вiдомо про iнший заповiт.

— Звiдки? — проковтнув Стас.

— Професiйнi таємницi. Не важливо. Головне — я правий. I нарештi, темна iсторiя її лiкування. Так, у ваших дiях професiйне розслiдування на обласному рiвнi не знайшло складу злочину, але… Мурашевич потрапила до вас i померла. Це факт. Як не крути, а iсторiя загибелi жiнки мiцно зав'язана навколо вас i вашої подруги. Уявiть, що за даних дуже непевних розкладiв знайдеться свiдок, який бачив, я вже не кажу — момент наїзду вашої машини на покiйну. Просто вашу машину на вулицi у потрiбний час… Уявiть собi, що такий знайдеться! Терези правосуддя одразу переважать в iнший бiк. Ви згiднi?

— Ви вiдверто лякаєте мене?

— Нi, — заперечливо провiв пальцем Мамчур. — Я малюю перспективи. Теоретично. А тепер спробую пояснити, наскiльки вони реальнi. У придбаннi вашого будинку зацiкавленi впливовi люди.

Такi, якi вирiшують усе. Пане Станiславе, ми живемо у паскудному суспiльствi. Для вас, гадаю, це не секрет. У ньому важливi питання не вирiшують закони. Вирiшують люди. Тi, що мають важелi i крутять цими недосконалими законами так як бажають. Проти них ви — нiхто. I я також нiхто. Сьогоднi я прокурор, завтра лайно. Це реалiї. Не живеш за їхніми правилами — тебе розчавлюють i викидають. I кожен крутиться на своєму мiсцi, аби цього не сталося. От i я мушу.

— Тобто отримати цю польську розвалюху геть приперло надто серйозним людям, — хитнув головою Стас.

— Не зовсiм розвалюху, але можна i так сказати, — згодився Мамчур.

— А причина?

— Що вам до причини? — зiтхнув прокурор. — Ви, Станiславе, наскiльки я пам'ятаю, їдучи сюди, переслiдували конкретну мету — отримати надурняк грошi, хоча б мiнiмально можливi. Тепер починаєте вести мову про причини. Зауважу — ще й у такий невдалий для себе момент, коли козирi не у ваших руках. Облиште емоцiї, фантазiї i погляньте на це збоку. I зрозумiйте, що зараз є двi перспективи. Одна: ви негайно отримуєте п'ятдесят п'ять «штук» «зелених», замiсть сорока, на якi розраховував ваш знайомий адвокат, ховаєте їх хоч у кишеню, хоч у банк, i забираєтеся зi спокiйною душею хоч iз вашою коханою дiвчиною, хоч без неї, як бажаєте. Але як в одному так i в другому випадку