Читати книгу - "Сезон гроз"

наповнити флягу, Німуе мусила відстояти своє у довжелезній черзі. Закупівля харчів на дальшу дорогу забрала менше часу. Приваблена запахом, купила в ятці кілька завиванців з начинкою, яка при детальнішому огляді видалася їй трохи підозрілою. Сіла біля молочарні, щоб з’їсти завиванці, доки це ще можна було зробити без шкоди для здоров’я. Бо не здавалося, що ця стадія триватиме довго.

Навпроти була корчма «Під Зеленою…», обірвана нижня дошка вивіски перетворювала назву в загадку та інтелектуальний виклик, Німуе невдовзі заплуталася у спробах розгадати, що ще, крім жаби й селери, може бути зеленим. Її задуму перервала голосна дискусія, ведена на східцях постійними корчемними клієнтами.

— «Пророк Лобода», кажу я вам, — промовляв один. — Той бриг з легенди. Корабель-привид, що більше ніж сто літ тому назад безвісти пропав, з цілою залогою. А потім на річці з’являвся, коли мало якесь нещастя притрафитися. З привидами на борту, багато людей бачило. Казали, що доти привидом буде, поки хтось розбитого корабля не знайде. Ну й знайшли нарешті.

— Де?

— В Приусті, на стариці, серед боліт, в самому серці багна, як його осушали. Геть-цілий зіллям болотним був зарослий. І мохами. Коли ті водорості й мохи здерли, то напис появився. «Пророк Лобода».

— А скарби? Скарби знайшли? Скарби там ніби мали бути, у трюмі. Знайшли?

— Не знати. Кажуть, що жерці корабель забрали. Наче як реліквію.

— От дурні, — гикнув інший клієнт. — В казки вірите, як діти малі. Знайшли якусь стару рудеру, а вони зараз — корабель-привид, скарби, реліквії. Все те, кажу вам, гімно правда, шкрябоперські вигадки, дурні плітки, бабські байки. Гей, ти там! Дівчинко! А ти хто? Чия?

— Своя власна, — Німуе вже давно вигадала і випробувала цю відповідь.

— Волосся відгорни, вухо покажи! Бо щось на ельфське насіння виглядаєш. А ми тута ельфських покручів не потребуємо!

— Відчепіться від мене, таж не заважаю вам. А зараз вже йду собі в дорогу.

— Га! І куди ж то?

— До Доріану. — Німуе вже навчилася називати як мету тільки черговий етап, щоб ніколи-преніколи не зрадити кінцевого пункту мандрівки, бо це викликало тільки шалений сміх.

— Го-го! Довга ж дорога перед тобою.

— От я вже і йду. А те ще вам скажу, зацні панове, що ніяких скарбів «Пророк Лобода» не віз, нічого про це легенда не каже. Корабель пропав і став привидом, бо був проклятий, а його шкіпер не послухав мудрої ради. Відьми́н, що там був, радив корабель завернути і в річкові рукави не запливати, доки він прокляття не зніме. Я про це читала…

— Молоко тобі під носом не висохло, — заявив перший клієнт, — а така ти вже сиромудра? Ліпше хату замітай, дівко, баняки пильнуй і ногавиці пери, от що. Знайшлася така, що читала, виділи-сьте?

— Відьми́н! — пирхнув третій. — Байки, самі тільки байки!

— Як така з тебе мудрагелька, — втрутився черговий, — то й про наш Сойчин Ліс, либонь, чула-сь. Що, ні? То аби-сь знала: в Сойчиному Лісі злеє спить. Але що пару літ будиться, а тоді біда тому, хто через ліс мандрує. А твоя дорога, як ти дійсно до Доріану йдеш, рихтик через Сойчин Ліс веде.

— А хіба там ще якийсь ліс зостався? Таж тут в околиці все витяли, тільки голий зруб лишився.

— Диви, яка мудрагелька, недоросток пискатий. На те ліс є, щоб його рубати, нє? Що зрубали-сьмо, те зрубали-сьмо, що зостало, те зостало. А до Сойчиного Лісу і дроворуби бояться йти, таке там страхіття. Сама побачиш, як тамка втрапиш. Зі страху в майтки напудиш!

— То я краще вже собі піду.

Вирва, Гвадо, Сібелл, Брюгге, Кастерфурт, Монтара, Івало, Доріан, Анхор, Горс Велен.

Я Німуе верх Вледир ап Гвин.

Йду до Горс Велену. До Аретузи, школи чародійок на острові Танедд.

Когдато мы могли многое. Мы могли наводить иллюзии волшебных островов, показывать пляшущих в небе драконов тысячным толпам. Могли создавать видимость огромного войска, приближающегося к стенам города, и все горожане видели эту армию одинаково, вплоть до деталей экипировки и надписей на знаменах. Но это были великие, несравненные лисы древности, которые заплатили за свое чудотворство жизнью. А в целом наш род с тех пор сильно деградировал – наверно, изза постоянной близости к людям.

Виктор Пелевин. Священная книга оборотня[36]

Розділ п’ятнадцятий

— Добре ж ти зарядив, Пудлораку, — лютував Явіл Фиш. — Добре ж ти нас уплутав. Вже годину крутимося по рукавах! Я чував про ці багна, злі речі про них чував! Тут і люди пропадають, і кораблі! Де ж ріка? Де фарватер? Чому…

— До ста копанок чортів, заткніться! — роздратувався капітан. — Де фарватер, де фарватер! В дупі, от де! Ви такі мудрі? Прошу, маєте нагоду пописатися! Знову роздвоєння! Кудою мені плисти, мудрий пане? Вліво, як течія несе? Чи вправо накажете?

Фиш пирхнув і відвернувся плечима. Пудлорак взявся за румпель стерна, скерував шлюп у лівий рукав.

Матрос зі свинчаткою закричав. Через хвилю, значно голосніше, закричав Кевенард ван Вліт.

— Від берега, Пудлораку! — гаркнув Петру Коббін. — Стерно право на борт! Подалі від берега! Подалі від берега!

— Що таке?

— Змії! Не бачиш? Зміііііііії!

Аддаріо Бах вилаявся.

Лівий берег роївся від змій. Гади звивалися серед очерету й прибережних водоростей, повзали по напівзанурених стовбурах, звішувались, шиплячи, з надводних гілок. Геральт розрізнив мокасинових водяних змій, гримучників, жарарак, бумслангів, дабойїв, деревних гадюк, шумливих гадюк, арієт, чорних мамб та інших, яких він не знав.

Весь екіпаж «Пророка» перелякано утік з лівого борту, репетуючи різними голосами. Кевенард ван Вліт прибіг на корму, присів, весь трусячись, за спиною відьми́на. Пудлорак закрутив стерновим колесом, шлюп почав міняти курс. Геральт поклав руку йому на плече.

— Ні, — сказав. — Тримай, як було. Не наближайся до правого берега.

— Але ж змії, — Пудлорак показав на гілку, до якої вони наближалися, всю обвішану гадюками, що сичали. — Впадуть на палубу.

— Немає ніяких змій! Тримай курс! Подалі від правого берега.

Ванти гротщогли зачепилися об звисаючу гілку. Кілька змій обвилося довкола канатів, кілька, в тому числі дві мамби, впали на палубу. Піднімаючись і шиплячи, напали на з’юрмлених біля правого борту. Фиш і Коббін втекли на ніс, матроси з криком кинулися на корму. Один плигнув у воду, зник у ній,