Читати книгу - "Знак Зорро"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чого ж ви хочете?
— Цілковитого прощення, тут же і цієї хвилини людині, відомій під ім’ям сеньйора Зорро.
— Ніколи! — вигукнув губернатор. — Він образив мене особисто! Вн помре! — Він повернувся і побачив, що поруч нього стоїть дон Александро Вега. — Дон Александро, ви пайвпливовіша людина, протистояти якій не сміє навіть губернатор. Ви справедлива людина! Скажіть цим молодим кабальєро, що вони бажають неможливого. Накажіть їм повернутися додому, і цей прояв зради буде забуто.
— Я підтримую їх! — прогримів дон Александро.
— Ви… ви стоїте за них?
— Так, ваше превосходительство! Я приєднуюся до кожного слова, вимовленого ними у вашій присутності. Переслідування мають припинитися. Виконайте їхні вимоги, наглядайте, щоб надалі ваші посадові особи чинили правильно, повертайтеся до Сан-Франциско де Азис, і клянуся, що тут на півдні не буде зради. Я сам стежитиму за цим. Але якщо ви станете проти них, ваше превосходительство, я сам устану проти вас, доможуся вашого зміщення й розорення, а також падіння брудних ваших паразитів разом з вами!
— Цей жахливий, свавільний південь! — скрикнув губернатор.
— Ваша відповідь? — запитав дон Александро.
— Я не можу нічого зробити, як тільки погодитися, — сказав губернатор. — Але є одна річ…
— Ну?
— Я дарую життя цій людині, якщо вона здасться. Але він повинний стати перед судом за вбивство капітана Рамона.
— Вбивство? — запитав ватажок кабальєро. — Це була дуель між дворянами, ваше превосходительство. Сеньйор Зорро мстився за образу, завдану сеньйориті комендантом.
— Ха! Але Рамон був кабальєро…
— І сеньйор Зорро також. Він нам сказав це, і ми віримо йому, тому що в його голосі звучала правда. Отже, це була дуель, ваше превосходительство, між дворянами, за всіма правилами, і нещастя капітана Рамона, що він виявився менш вправним у володінні шпагою. Це зрозуміло. Ваша відповідь?
— Я погоджуюся, — слабко сказав губернатор. — Я прощаю його і їду додому до Сан-Франциско де Азис. Переслідування припиняться в цій місцевості. Але я ловлю дона Александро на слові — він поручився, що тут не буде зрадництва, якщо я виконаю те, що сказав.
— Я дав своє слово, — сказав дон Александро.
Кабальєро виразили свою радість і спішилися. Вони відсторонили солдатів від Дверей, а сержант Гонзалес гарчав у вуса, бо знову винагорода минала його.
— Послухайте! Сеньйоре Зорро! — крикнув один із присутніх. — Ви чули?
— Я чув, кабальєро!
— Відчиніть двері і вийдіть до нас вільною людиною.
Пройшла хвилина вагання, а потім майже вже зруйновані двері розчинилися, і сеньйор Зорро вийшов із сеньйоритою під руку. Він зупинився на порозі, зняв своє сомбреро і зробив усім низький уклін.
— Добрий день, кабальєро! — крикнув він. — Сержанте, я шкодую, що ви позбавилися винагороди, але я подбаю, щоб сума її була вміщена на ваш рахунок і рахунки ваших людей у хазяїна таверни.
— Клянуся святими! Він кабальєро! — вигукнув Гонзалес.
— Зніміть маску! — крикнув губернатор. — Я хочу бачити обличчя людини, що так дурила моїх кавалеристів, залучила кабальєро під свій прапор і змусила мене піти на компроміс[21].
— Я боюся, що ви розчаруєтеся, коли побачите моє обличчя, — відповів сеньйор Зорро. — Чи не очікуєте ви, що я схожий на сатану? Або, може, з іншого боку, ви думаєте, що в мене ангельська зовнішність?
Він посміхнувся, глянув на сеньйориту Лоліту, потім підняв руку і зірвав маску.
Відповіддю на цей жест був цілий хор вигуків, що виражали здивування, вибух прокльонів з боку двух-трьох солдатів, крики захвату кабальєро і напівгордий, напіврадісний вигук одного старого кабальєро.
— Дон Дієго, мій син — мій син!
А людина, що стояла перед ним, здавалося, опустила плечі, зітхнула і заговорила млосним голосом.
— Неспокійні нині часи! Невже я ніколи не зможу помріяти про музику і поезію?
І тієї ж миті дона Дієго Вега, “Прокляття Капістрано”, схопив у обійми батько.
Розділ XXXIX
БОРОШНЯНА ПІДБОВТКА І КОЗЯЧЕ МОЛОКО
Усі юрбою рушили вперед: кавалеристи, тубільці, кабальєро оточили дона Дієго Вега і сеньйориту, що спиралася на його руку і дивилася на нього очима, які блищали від щастя.
— Поясніть! Поясніть! — кричали вони.
— Це почалося десять років тому, коли я був п’ятнадцятирічним юнаком, — сказав він. — Я чув розповіді про переслідування. Я бачив, як мучили і грабували моїх друзів. Я бачив, як солдати били мого друга, старого тубільця. Тоді я вирішив утнути таку штуку. Я знав, що це буде нелегко. Я зробив вилд, що мало цікавлюся життям, так, щоб ніколи ім’я моє не могло бути зіставлене з ім’ям розбійника, на якого я вирішив перетворитися. Таємно вправлявся я у їзді верхи й учився володіти зброєю.
— Клянуся святими, він це робив! — пробурчав сержант Гонзалес.
— Одна половина мене самого була доном Дієго, якого ви усі знали, а інша — “Прокляттям Капістрано”, яким я сподівався коли-небудь стати. Нарешті настав час, і робота моя почалася. Це важко пояснити, сеньйори, але на той момент, коли я надягав плащ і маску, частина дона Дієго відпадала від мене. Тіло моє випростовувалося; здавалося, нова кров текла в моїх жилах, голос ставав сильним і твердим, вогонь спалахував у мені. Коли ж я знімав плащ і маску, я знову ставав позбавленим життя доном Дієго. Хіба це не дивно? Я потоваришував з кремезним сержантом Гонзалесом і не без причини.
— Ха! Я здогадуюся про неї, кабальєро! — вигукнув Гонзалес. — Вас завжди стомлювало, коли згадувалося ім’я сеньйора Зорро, і ви не бажали слухати про насильство і кровопролиття, але зате ви завжди розпитували мене, у якому напрямку поїду я з моїми кавалеристами — самі ж їхали в іншому напрямку і вершили вашу прокляту справу.
— Ви чудово відгадуєте, — сказав дон Дієго, сміючись, як і всі довкола нього. — Я навіть схрестив з вами шпагу, так що ви і не здогадалися, хто був сеньйором Зорро. Чи пам’ятаєте ви дощову ніч у таверні? Я чув вашу похвальбу, вийшов, надяг плащ і маску, повернувся, бився з вами, утік, зняв маску і плащ і знову повернувся пожартувати з вами.
— Ха!
— Я відвідав гасієнду Пулідо як дон Дієго, а через короткий час повернувся як сеньйор Зорро, і мав тоді розмову із сеньйоритою, що знаходиться тут. Ви майже що спіймали мене тієї ночі у брата Філіпа — я маю на увазі, першої ночі.
— Ха! Ви сказали мені тоді, що не бачили сеньйора Зорро.
— Я й не бачив його! Брати не мають дзеркал, вважаючи, що це підштовхує до марнославства. Інше, звичайно, було неважко. Ви легко зрозумієте, яким чином я опинився у своєму власному міському будинку у вигляді сеньйора Зорро, коли
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знак Зорро», після закриття браузера.