Читати книгу - "Фауст"

Поет її усе одною зна:

Не зріє і не старіє вона,

Ізмалечку її вже викрадають,

За літньою герої упадають,

Чи втратить же вона коли красу?

Поет не визнає оков часу.

Фауст

Й вона хай буде часу непокірна!

Без часу бо, щасливий неймовірно,

Ахілл її у Ферах десь найшов,

На зло судьбі добув її любов.

Чи ж я не зможу силою чуття

Прекрасний образ визвать до життя,

Безсмертну ту істоту богорівну,

Величну й ніжну, владну і чарівну?

Де, де вона, скажи, богиня ця,

Прекрасна і жадана без кінця?

Одне бажання пориває душу —

Як не знайду її, то й жить не мушу.

Хірон

По-людському ти просто захопився,

А духам так здається — з глузду збився.

Але тобі щастить-таки, нівроку:

Я хоч на мить навідуюсь щороку

У храм до Манто, доньки Ескулапа;

Там молиться отцю старенька баба,

Щоб він нарешті лікарів направив,

Цілить, а не вбивать людей наставив,

І тим себе на всі віки прославив.

Навряд чи є ще хоч одна сивіла,

Щоб так, як Манто, пособить уміла;

Вона вже певно дасть такого зілля,

Що вилічить тебе від божевілля.

Фауст

Не треба ліків! Розумом я світлий!

Хіба ж мій намір, як у інших, підлий?

Хірон

Не дай зневаги помочі святій.

Приїхали… Злізай мерщій!

Фауст

Ти мчав мене по рінявій ріці,

Куди, скажи, прибились ми вкінці?

Хірон

Отут, поміж Олімпом і Пенеєм,

Стялись колись Емілій із Персеєм;

За царство неосяжне йшла в них пря,

І переміг громадянин царя.

Дивися вгору! Бачиш, на вершині

Видніє храм у місячнім промінні.

Манто

(марить всередині храму)

Від тупу кінських ніг

Гуде святий поріг;

То півбоги серед ночі.

Хірон

Це ми!

Розплющуй лиш очі!

Манто

(прокидаеться)

Вітаю! Ти таки сюди.

Хірон

Твій храм на місці, як завжди.

Манто

Блукаєш, як раніш, невтомно?

Хірон

Ти все сидиш сумирно, скромно,

А я все мчусь, як той Пегас.

Манто

Я все сиджу, хай мчиться час.

А це хто?

Хірон

Ночі цеї вир

Йому душевний збурив мир;

Гелени хоче цей шалений,

І, щоб добутися Гелени,

Удався він оце до мене;

Йому полікуватись випада.

Манто

Люблю, хто неможливого жада.

Хірон уже помчав далеко.

Манто

Ходи сюди і радуйся, причинний:

Цей темний хід веде до Прозерпіни;

Там під горою, в хмурій глибині,

Вона все жде на знаки потайні.

Туди вже раз Орфея я водила;

Не розгубись, як він… Сміліш до діла!

(Спускаються вглиб).

На горішньому пенеї

Як раніше.

Сирени

Гей у хвилі, у Пеней!

Поринаймо, виринаймо,

Любим співом потішаймо

Тих зневірених людей!

Без води нема пуття!

Линьмо всі в Егейське море,

Там потоне всяке горе

У відрадощах буття!

Землетрус.

Сирени

Потекла вода назуспіт,

Берег рветься — тріскіт, лускіт,

Затрусилася земля,

Дим із глибу мов стріля…

Утікаймо! Живо, живо!

Не к добру те дивне диво…

За нами в море, любі гості,

На широкі широкості!

Хвиля грає там шумливо,

В берег плещеться грайливо,

Місяць сяє там подвійно,

Тихострунно, ніжномрійно;

Там — свобода і краса,

Тут — тривога і труса.

Хто розумний, утікай!

Жаху сповнений цей край.

Сейсмос

(бурчить і гримає в глибині)

Знайте силу землетруса!

Раз плечима ще упруся

І нагору продеруся —

Хто ж подужає спинить?

Сфінкси

Що за прикра двиганина,

Осоружна хитанина,

Безнастанна трусанина,

Гуркотнеча безупинна, —

Як же нам те все терпіть!

Тільки сфінкси сіли стекло,

їх не зрушить з місця й пекло.

От склепіння пнеться вгору,

Хто ж то править за підпору?

То ж той самий велет сивий,

Що колись під час бурхливий

Острів Делос здвиг із хвилі

Для Латони-породіллі.[78]

Мов Атлант, він м'язи пружить,

Все здвигає, рушить, крушить,

Підіймає купи мулу,

Рінь і твань, глейку гамулу,

Ґрунт і персть, пісок і глину…

Так розложисту долину

Поперек він розбуяв —

І знічев'я гору сп'яв.

Ось колос той мускулястий

Камінь тирить, щоб покласти

На підмур'я до споруди,

У землі іще по груди;

Ну, та далі він не піде,

Сфінкси тут — рости вже ніде.

Сейсмос

Я сам-один воздвиг цю гору,

Не може бути тут і спору:

Не мав би світ таких окрас,

Якби я не трусив, не тряс…

Чи то ж могли б велично звитись

В небесну синь верхів'я гір,

Коли б я їх з землі не витис,

Щоб земнородним тішить зір!

В часи прадавні Ночі та Хаосу,

З титанами змагання ведучи,

Перекидав я Пеліон і Оссу,[79]

І гори в нас літали, як м'ячі.

Ми довго так скажено пустували,

Коли ж та гра вкінець знудила нас,

Ми нап'яли ті дві гори зухвало,

Немов подвійну шапку, на Парнас.

Тепер живуть там світлі музи

І їхній зверхник Аполлон,

І сам Зевес у громовій потузі

Посів піднятий мною трон.

Отак, напружившись, з безодні

І нині гору я воздвиг.

І закликаю вже сьогодні

В нове житло жильців нових.

Сфінкси

Глянь на гору цю велику —

Скажеш, тут стоїть одвіку,

Але ми — наочні свідки,

Як вона постала й звідки.

Ще скаляться скрізь скали на горі,

А вже рости взялися чагарі,

Та сфінкс на те байдужливо погляне,

З святого місця зроду він не встане.

Грифи

Злота стяжки, злота кришки

Крізь щілини аж жахтять.

Ви, мурашки-чіпконіжки,

Скарб той мусите дістать.

Хор мурашок

Аби де велети

Воздвигли гору,

Ви її встелете,

Мурашки, скоро…

В кожній тут щілочці

Скарбу багато,

В кожній тут жилочці

Набгом набгато.

Пильно обнишпормо

В кожнім куточку,

Золота вишпурмо

Всяк по шматочку.

Щоб не партолити,

Працюймо дружно:

Берімо золото,

Землі не рушмо!

Грифи

Аби хто золото знайшов, —

Під наші пазури на схов!

Із-під таких кріпких замків

Іще не крадено скарбів.

Пігмеї

Ось і ми тут опинились,

Як — незчулися й сами;

Не питай, відкіль прибились,

Раз уже на місці ми!

Для веселої оселі

Кожен шмат землі згодивсь,

Показалась щілка в скелі —

Гульк! — і карлик уродивсь.

Карлик