Читати книгу - "Том 5"

Ей де, дідусю! З нехворощі гірка!.. Та возьміте, возьміте бакуну!

Лев

Дзінькую пану, щоб ще якої чемериці дав,

Ку ць

Де ж таки, дідусю, я ж вас поважаю.

Лев

З вашою повагою!.. Он кум Музика водився з тобою, як з добрим, а куди ти йою завів? Під місток у прірву. Знаю я ваших.

Ку ць

Та то ж, дідусю, в нас було весілля, так як же без музики, а що він вилізти не здолав, то се його молодята щиро частували, а він же, ви знаете, не був непитущий...

Лев

Ти вже вибрешешся! Тебе й у ступі не влучиш... От ліпше, кажи навпростець, чого ти з мене хочеш, бо ти ж бездаремно з болота не вилізеш.

Ку ць

Дуже ви, дідусю, неймовірні стали, а я вас таки зроду люблю (Лев плює), я так утішився, як почув, що ви сюди на літне помешкання збираєтесь,— я вже казав своїм чортеняткам тут газони попідстригати, і ротонду під дубом гарненько позамітати, і стежечки вигладити, щоб вам було де на шпацір ходити.

Лев

(посміхаючись)

І вигадає ж бісова пара!

Ку ць

Може, хочете подивитися, як мої чортенятка хорошенько навчилися халяндри скакати? То я їх покличу — там такі втішні.

Лев

Ще чого хибує! Потрібні вони мені, цур їм!

Ку ць

Фе, такий чесний господар і такі негречні вирази вживає... На се літо ми врадили правдиву панську забаву — wyścigi, proszę pana1 — ніби по-простому гони. Отак, як стемніє, будуть спочатку розмаїтості: танці, співи, боротьба.

Лев

Битимитесь навкулачки, чи що?

Ку ць

Н-ну... Тепер се вже так не зветься... На озері будуть туманні картини, а потім тут на плацу почнуться перегінки,— і до того будемо просити вашої ласкавої помочі.

Лев

Чи ти здурів? Я маю з вами переганятись? А йди ти в болото!

Ку ць

Фе, такий чесний господар і таких нечемних виразів уживати! Та хіба ж я кажу, щоб ви свої старощі турбували? Ми лише важимо на ваші коненята — маєте коники ситенькі, добрі до пере-гінок...

Лев

Іще чого? А дзуськи не хочеш?

Ку ць

А таки не хочу, куштував, то не смачно. Та ви ж і сами знаєте звичай: як нема застави, то вже наше право до коней, се вже хоч і на суд ідім, то так буде. Ви чоловік справедливий, мусите признати — що право, то право.

Лев

(заклопотано)

Гм... ніби.,, та як же його... хіба теє... Слухайте, паничу, а може б якось...

К у ц ь

(помахує бичиком, що має в руках)

Я завжди радий зробити приємність, коли мене гречно просять, але ж тут розходиться о стан посідання і я, яко відпоручник цілої нашої громади, підлягаю карності...

Лев

Мені, паничу, якось невтямки ваша гутірка... Я чоловік темний, неписьменний, то вже вибачайте... А ніби я мав про заставу... Може б ви-те якось,., то вже б ми... ви мені зробите ласку, а я вас у чому послухаю, то й, може, воно...

Ку ць

(недбало)

Про заставу можна поговорити. А яка ж би мала бути застава?

і <

Лев

Та иіби кізлика можна б десь вишукати та привести, то для панича було б ліпше за коня, бо відомо, що кінь — то не цап і не дорівняти. Чи ж кінь збіжить за цапом? — ей, де-де! Та ще такі коні, як наші, мужицькі,— ні тобі клусом, ні тобі вчвал, одно знають — тюпки... А цап, як вогонь,— не тра й огира.

Ку ць

Одного цапа маєш дати?

Лев

Та ніби трудно більше, ви ж відаєте наші достатки...

Ку ць

Та які ж то перегінки з одним цапом?

Лев

А пашо вам, паничу, ті перегіики? За вами й так ніхто не збіжить, хіба от мої ярчуки...

Куць

(при слові «ярчуки» підскочив)

А цапа дасте чорного?

Лев

Та вже ж не як, я ж відаю, як тута треба. Можна ще ворону додати. Лукаш десь уполює.

Куць

Ніби трохи маленько... Та вже для вас... якось уже перед громадою вибрешуся... Ог нема чим могорич випити.

Лев

Иехай-но я на другий раз принесу.

Куць

Ей, чи ж принесете? Принесіть, принесіть та вип’ємо, а я покличу своїх чортеняток — там такі втішні — та потанцюємо ха-ляндри.

(Дрібненько пританцьовує, приспівує.)

Тихцем, хильцем, вихилясом, скоком, боком, викрутасом — гоп! (Стрибнув за купину і зник.)

Суттєвих переробок зазнають в процесі написання також дії

II та III. Зовсім іншу кінцівку, наприклад, мала у первісному варіанті дія II. Після ремарки: «Той, хто в скалі сидить»

відступається в темні хащі і там притаюється. З лісу виходить Лукаш» було:

Лук [а ш]

(бачить Мавку, що йде йому назустріч з веселим одчаєм в рухах

і в очах)

Бач, нарядилась як!

Мавка

Хіба негарно?

Лук [аш]

Та відки дороге таке?

Мавка Для мене не дорого ніщо!

Лук [а ш]

(з подивом)

Ото сказала!.. Чому ти досі не була такою?

Мавка Бо не приходила моя пора.

Лук [а ш]

Якби я знав, що ти така, то може б...

Мавка (з надією)

Мати (з порога хати)

А ходи сюди, Лукашу,— маю щось розказати!

Лук [а ш]

(до Мавки)

Не втікай, пожди,

Я ще вернусь до тебе.

(Іде до матері, оглядаючись на Мавку, що стала над водою і по-правляе на собі вінок ,і серпанок, дивлячись у воду, мов у свічадо.)

Мати (нишком до Лукаша)

А відаєш, чого так нарядилась твоя приблуда?

Лук [а ш]

Чи не годі, мамо,

усе її приблудою взивати, бо, може, прийдеться сказати: «дочко».

Мати

(сміється)

Ото, хай бог боронить!..

Лук[аш] хоче відійти.

Та чекай, я ж щось казати мала.

Лук [а ш]

То кажіть, бо ніколи.

Мати Не квапся, ще поспієш, а мо вже опізнився?

Л у к [а ш]

Що?

Мати

А от що:

(нишком.) до неї, сину, кавалери ходять.

Л у к [а ш]

Ще що скажіть!

Мати Аякже, був сьогодні

один, такий пристойний, красно вбраний...

Дивлюсь в вікно,— аж він її цілує, а далі й у танець пішли обоє!

Лук [а ш]

Неправда!

Мати Коли я кажу неправду, хай не побачу праведного сонця!

Та глянь же — он його червоний пояс красіє на траві — згубив у танці.

Лукаш глянув, спалахнув і закусив губу.

Та що тобі журитись нею, синку!