Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том V"

Він озирався, нічого не розуміючи. Де Іван Петрович, де рудий Богдан, Сашко, Люка?

Петро подивився на двері. Якась нісенітниця! Якщо тут немає лисих, то повинні бути його товариші. Або навпаки: коли немає їх, то мають бути лисі.

Нарешті Петро тихо покликав:

— Богдане!

Мовчання.

— Богдане! — повторив Петро голосніше.

Двері відчинилися. На порозі стояв рудий Богдан, заспаний, незграбний, довжелезний. Він солодко позіхнув і запитав:

— Н-ну, як? Які н-наслідки? Пощастило тобі?

— Що пощастило? Які наслідки? — перепитав Олд-Бой здивовано.

Але тоді здивувався Богдан:

— Т-та ти що, очманів? Як новий генератор, я з-запитую?

І він вказав довгим пальцем на генератор, що стояв на столі. Олд-Бой поглянув на генератор, на Богдана. Щось прояснювалося в його свідомості. Розмова про інфразвук… про генератор, який поєднає міліметрові хвилі з коливанням інфразвуку… про нечувані дослідження із задуманою установкою… Він справді починав розуміти. Боже мій, та невже все це було?

А рудий Богдан усе ще співчутливо дивився на Петра, болісно похитуючи головою:

— К-казав я, що це до добра не доведе. Їй-бо, ти, Петре, н-надто запрацювався. Так м-можна й збожеволіти!

Олд-Бой збентежено почухав потилицю.

— Здається, мені тут такий сон приснився!

— Того ти й очманів?

Але погляд Петра знову спинився на новому генераторові. Невже це й справді був сон? Шкода! Проте… що показують прилади?

— Стій, Богдане! — вигукнув раптом Петро і кинувся до генератора. Богдан безпорадно розвів руками:

— Т-та ти що, блекоти об’ївся? Куди т-ти побіг?

Петро не слухав його. Так, прилади показували… правда, не міліметрову довжину хвилі, а майже звичайну, близько п’ятдесяти сантиметрів. Але… але потужність генератора, ось у чому річ! Скільки показує амперметр?

Богдан занепокоєно стежив за поривчастими рухами приятеля. Втім, Олд-Бой уже переможно глянув на нього:

— Маєш! Я ж тобі казав. Оце машина, так машина! В чотири рази потужніша від нашого старого!

— В чотири? — перепитав Богдан, не дуже тямлячи, про що мова.

— Ага! Він дає цілий кіловат потужності. Бачиш? Чудовий вийшов генератор! Бьютіфул!

Богдан докірливо поглянув на нього:

— Знову т-ти? Сам очманів, а м-мене знову фуулом лаєш?

— Не фуул, а — бьютіфул, що означає — чарівно. Я ж тобі кілька разів пояснював.

Богдан мовчав, переступаючи з ноги на ногу.

— Так от, бачиш, збудували-таки, — продовжував свою думку Петро, поблискуючи вже ясними щасливими очима. — Це, братику, тобі не жарти! Це — добрий, певний, потужний генератор і варто було його конструювати! Ой, Богдане, Богдане, ми з ним, з цим генератором, такого доб’ємося… — Він раптом спинився й провів рукою по очах. — Такого доб’ємося.

Десь наче в тумані перед ним проплив велетенський вбитий пацюк… Богдан і Сашко метушаться в радгоспному корівнику… Люка з електроскальпелем у руках… і нарешті — Ганна, чорноока красуня Ганна з радгоспу “Перемога”, — невже і вона приснилася йому?.. Шкода, шкода! Він труснув головою, наче хотів звільнитися від сну. Так, шкода, але…

— Гм… ми з тобою, Богдане, зробимо таке… Запевняю, зробимо! Колись я тобі розповім, що мені цієї ночі приснилося, ти й не повіриш одразу. Правда, правда, дуже цікаво! Давай, друже, випробуємо поки що на практиці, що дасть нам новий генератор!..

…Надворі розвиднялося. Починалася робота — завзята дослідницька робота, що розкриває нові й нові обрії, піднімає вище й вище завіси таємничого й невідомого в природі, в науці й техніці. Так, сьогодні вкрай стомленому наполегливою працею дослідникові може примаритися те, до чого він прагне у своїх мріях і пориваннях. А завтра наша сьогоднішня фантастика стає звичайним явищем.

І знову по своїх лабораторіях, по науково-дослідних станціях, по інститутах, на заводах і колгоспних ланах працюють наполегливі дослідники, що перетворюють фантастику на дійсність. Бо фантастика, що стала дійсним фактом, незаперечним фактом нашого чудового, неповторного життя, уже оточує нас.

А попереду — нові безкраї обрії, нові неосяжні перспективи розвитку науки й техніки! І немає їм меж, немає їм краю, як немає меж і краю людській допитливості, великому тяжінню людини до пізнання всього існуючого…

ОПОВІДАННЯ

НА МІСЯЦІ ЯК НА МІСЯЦІ

I

Безумовно, це було яйце. Дивне, величезне, вкрите жовтуватою сухою плівкою, що скидалася на зморщену шкіру.

Поліщук відкинув лопатку і втупився в знахідку. З усіх поглядів це було неймовірно. Звідки на Місяці могло взятися яйце? Самородок чистого золота, алмаз, усе, що завгодно, тільки не яйце… Мертвий світ, застиглий у багатовіковому крижаному оціпенінні, позбавлений усього живого, навіть будь-яких барв, — лише темні плями, що переходили в глибоку чорноту, або світлі відблиски, які яскраво сяяли на тлі навислого над низьким обрієм такого чорного неба, в якому було наче просвердлено білі цятки зірок. І нічого, крім цього: місячний краєвид — то лише чергування світлих і темних сірих тонів між сліпучо-білими зірками й чорним небом.

І Поліщук, і Гарісон — обидва знали, що чекає їх на Місяці. І однаково часом кожному хотілося голосно кричати від страшного почуття самотності, що охоплювало їх, як тільки вони йшли з бази нарізно. Мабуть, тому обидва вважали за краще не розлучатися навіть на півгодини, щоб бути один од одного в безпосередній близькості, бачити крізь запобіжні димчасті фільтри герметичних космошоломів помах руки супутника, відчувати його дихання, то утруднене, то спокійне, коли вони вже поверталися на базу. Так було краще. Певніше. І легше переносити напруження, яке не кидало їх протягом двадцяти восьми днів перебування в безкрайому пустельному світі. Через двадцять вісім днів, які вони відлічували по-земному, мала прибути чергова ракета із зміною. Тут неймовірно довго, чотирнадцять земних днів, панувало безгоміння під сліпучим промінням Сонця, а потім настала нескінченно довга місячна ніч. Місячного дня треба було зробити численну кількість випробувань і вимірювань, відходячи якнайдалі від бази, щоб потім, коли настане ніч, упорядкувати всі аналізи, опрацювати проби до прильоту змінної ракети…

І дослідники Місяця наполегливо працювали, але вони ніколи не передбачали можливості подібної знахідки. Яйце — отож, хтось зніс його?.. Але ж це безглуздя, нісенітниця! Не зводячи очей з яйця, Поліщук нахилився і ще раз помацав його суху зморшкувату плівку пальцями в металевій космічній рукавичці. Звичайно, яйце було наскрізь промерзлим. І важким — навіть в умовах значно полегшеної місячної ваги. Від легенького поштовху руки воно лінькувато, мовби неохоче, покотилося уздовж зернистого базальтового кратера. Поліщук поквапно притримав знахідку обома руками: ще бракувало розбити. Замерзле яйце могло бути дуже крихке. За умови, звісно, коли це справді яйце, а не