BooksUkraine.com » Бойовики » День відбуття 📚 - Українською

Читати книгу - "День відбуття"

158
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "День відбуття" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 78
Перейти на сторінку:
вимикав свій ліхтар і намагався рубати навпомацки та користуючись слабкими спалахами, коли Юлія підіймала голову. Протилежна скеля давалася легше, а от сам Хмарочос… А сходинки вимагалися дедалі глибші — зірватися з висоти означало б кінець усіх надій.

Скоро він зліз, зціпивши зуби. Напевно, коліно після цієї подорожі ніколи не відновиться. Він більше не вийде на килим, а все життя кульгатиме. Ця думка навіть не викликала жаху. Можливо, навіть зараз він би легко погодився на таке. Якби взамін хтось дав гарантію, що життя продовжуватиметься…

— Давай я трохи спробую, — Юлія торкнула його за плече, коли він приземлився поруч.

Сергій лише посміхнувся.

— Ні, це дуже важко. Потрібна фізична сила. Зараз я відпочину і ліземо далі. Справа рухається.

Він взяв її руку і легенько стиснув.

— Усе буде гаразд, не бійся.

— Біля тебе я не боюся, — сказала вона, вдячно притулившись до нього. — Коли ти лізеш нагору, тоді мені стає страшно. Ми виберемося?

— Обов’язково, — пообіцяв Сергій. — Там, нагорі, ця стіна повинна закінчуватися, і має бути розгалуження нових печер — так званої Верхньої сітки, свого роду другий поверх. Так вважає Тализін. Він начитаний та розумний. Каже, що під час тектонічних перетворень у якійсь там ері мільйони років тому так мало статися. Він має свою теорію і довів її на засіданні нашого клубу. Принаймні таке явище буває нерідко в інших печерах подібної будови. Отож, можливо, і в наших. І якщо ми видеремося на Хмарочос і знайдемо систему верхніх коридорів, то зможемо спуститися у західну гілку по той бік Гусячого Горла. Розумієш?

— Розумію, — сказала вона. — А там хіба є щось подібне до цього Хмарочоса?

— Подібного немає, — відповів Сергій. — Але є ділянки, де тріщини наче губляться десь угорі. Долізти до них неможливо, тому невідомо, з чим вони можуть сполучатися. Може, і з коридорами Верхньої сітки.

Юлія полізла глибоко у внутрішню кишеню і витягла звідти пакетик з загорнутою плиткою шоколаду. Вона була невеличка, але груба. Юлія зібралася її розламати, коли Сергій зупинив її. Він також запхав руку до кишені і витяг замотаний у кульок хліб.

— Те, що смачніше, потрібно лишати на потім, — сказав він.

— Невідомо, що зараз смачніше, — відповіла Юлія.

Обід не забрав багато часу, і Сергій підвівся, беручи інструмент, який виявився доволі зручним.

— Він тут, — сказала Юлія.

— Хто? — не зрозумів Сергій, який уже було сперся рукою на сходинку.

— Він. Той, про кого я тобі казала. Он там…

Вона вказала на темний отвір коридору, з якого прийшли вони самі.

— Звідки ти знаєш?

— Я чую, — відповіла Юля. — Він з’явився хвилин сорок тому. Я чула, як він підходив.

— Що ти могла чути? — знизав плечима Сергій. — Я весь час товчу по стінах, а звідти сиплються уламки. Тут не почуєш нічого, навіть якби хтось і підходив.

— На це він і розраховує, — сказала Юлія. — Саме тоді, коли ти лупив по стінах, він ішов. А потім ти раптово припинив, і я почула. Він зупинився одразу, але я однаково встигла. Він і зараз там.

Відштовхнувшись від скелі, тримаючи маленьку кирку затиснутою в руці, Сергій рушив у напрямку коридору.

— Не треба! — скрикнула вона. — Не роби цього! Ні, Сергію, ні!

Але він дійшов до ріжка і зупинився. Поворот у цьому місці був доволі крутим і брила утворювала виступ. За ним — темрява. Якби там дійсно хтось стояв, то вийшовши з-за цієї брили, Сергій ставив себе у невигідне становище. Йому навіть здалося, що за скелею почувся якийсь рух, коли він наблизився. Завмерши, Сергій так і стояв, напружуючи слух. Здалося, що він чує чиєсь дихання. Що, вона права? Чи ця Юлія з неврівноваженою психікою поступово і його перетворює на неврастеніка?

Він затамував подих, і дихання за брилою стало відчутнішим. Якщо там дійсно хтось стоїть, то напевно, дістався сюди без світла. Він уявив будову найближчих коридорів. Якби хтось наближався, увімкнувши ліхтар, вони давно б побачили спалахи. Печера у цих місцях мала купу бокових відгалужень. Хто б зміг дістатися сюди навпомацки? Та навіть і зі світлом! Господи, це ж напевно Тализін, принишк там ні живий ні мертвий! Якщо вже він утік від Юлії, то мусить з’явитися тут рано чи пізно. Чуючи їхню розмову, приглушену камінням, він не міг розрізнити, хто говорить, і зараз мусить стояти, не наважуючись визирнути до них.

— Валера! — промовив Сергій. — Валерію, це я, Сергій. Виходь!

Власний голос здався йому неприродним, майже незнайомим.

— Тализін! Це я, вилазь, самодєлкін! Не бійся!

Сергій зробив нерішучий крок.

І тоді кроки почулися за рогом. Різко, зненацька. Важкі та впевнені. Не такі, які б мали належати його товаришеві. Щось здригнулося в грудях, а наступної миті Сергій усвідомив, що кроки рухаються не до нього, а навпаки. Той, хто стояв за рогом, пішов геть, у протилежному напрямку. Швидкі та важкі кроки віддалялися у суцільній темряві. І лише тепер звідти «дихнуло». Ніс чітко вловив це.

Юлія сиділа під стіною, міцно стискаючи пістолет, пронизуючи поглядом його кульгаючу постать, коли Сергій повертався до неї. Кирка і далі була затиснута у руці, і він наче з зусиллям примусив пальці розслабитися.

— Він пішов.

— Я чула, — відповіла Юлія. Голос її здригнувся.

Питання, хто це, звернуте насамперед до самого себе, висіло у нього на язиці, але довелося стриматися. Мабуть, тому, що відповідь, яку могла запропонувати Юлія, він знав.

Обличчя Сергія стало сірим та похмурим, коли, озирнувшись ще раз назад, він ставав на нижню сходинку, взявшись руками за дві наступних.

— Усе буде гаразд. — Сергій підморгнув їй, витискаючи з себе посмішку. — Але ти будь напоготові.

— Я вже багато років напоготові, — тихо промовила Юлія.

ХХХХІІ
1 ... 53 54 55 ... 78
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День відбуття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День відбуття"