Читати книгу - "Хроніки Південного"

А ще я розмірковував про музон. Імовірно, що тоді з Едитою щось пішло не так через музику. Бо в книжці декілька разів було написано, як підібрати музику. Можу процитувати: «Головне в музиці — ритм, а потім уже — внутрішній світ людини, її почуття. Тому юнак, внутрішній світ якого ще небагатий, захоплюється поп-музикою, де головне — ритм і гучність. У той час людина глибокої душі, яка перейшла критичну межу, більшою мірою буде захоплюватися мелодійною музикою, де ритм закутаний у чуттєву мелодію. Саме музика має аналогію з коханням: ритм без мелодії прирівнюється до голого сексу, а обгорнутий у мелодію — до серйозного гармонійного кохання. Переконатися у цьому можна в кабінеті психотерапевта. Фригідним жінкам оргазм і сексуальну розрядку (але не одужання) легко викликати гіпнозом і прискоренням ритму поп-музики. Для того, щоб викликати почуття у жінок, необхідна ритмічна, але переповнена почуттями кохання музика. Завдяки такій музиці результатів не доведеться довго чекати. У той час поп-музика викликає певні комплікації — немовби мастурбацію на її фоні». Це що, він хоче сказати, що поки не почнеш тащитися від класики нема чого скакати з дівкою в ліжко? Я час від часу слухаю класичну музику, але з додатковим ритмом. Hooked on classic — називається. А чиста класика важко йде. Щодо ритму, тут все правильно, ніхто й не сперечається. Навіть є така група — «Ритм, секс і пиво».

Ще потрібно купити презервативи, але ось дилема — у кіоску чи в аптеці? В аптеці безпечніше, якість там серйозніша. Потрібно купити надійної фірми, а надійна була одна — Durex. А в кіосках усі яскраві, з написом «Гусарскіє», Durex там нема. Тому треба піти до аптеки, там може бути не фуфло. Але легко сказати «треба піти до аптеки». Коли купуєш в кіоску, ніхто тебе не бачить, бо купуєш, коли вже темно, хоча через те віконце з аркуш зошиту продавчиня і так тебе не розгледить. Їй і не потрібно нічого бачити. Навіщо їй бачити тих пацюків, яким вона продає цигарки «Bond» поштучно. Та як таке просити в аптеці? Таким тоном, наче попросив булку і пляшку кефіру, з надією, що всі подумають, ніби Durex — нові ліки проти головного болю. Усе виглядало трагічно. В аптеках всі купують цитрамон, парацетамол, пектусин, але щоб презервативи — я не бачив. Та що поробиш, аптеки працюють вдень, і світла ніхто тут для тебе не погасить.

Я стою у черзі вже вдруге, бо першого разу купив еластичний бинт. На тренуваннях згодиться. Того разу за спиною стояла бабця з чотками в руках, тому я побоявся різних там розборок та прокльонів. Тепер бабусь більше немає, тільки стоїть один чувак років двадцяти п’яти. Як виявилося, він мене дратує не менш. Він, ясно, сюди приперся не за презиками, і для нього стопудово ржачно купляти кондоми в аптеці. Не будеш казати аптекарці: прошу дати мені кондоми — це відлунням розкотиться по всій аптеці, ніби хтось пчихнув у церкві. Тому я випалив ціле речення своїх побажань так, щоб був час на розгін, щоб набрати повітря і в самому кінці сказати презервативи: «Я би хотів гематоген, парацетамол і презервативи». Стою такий задоволений, оскільки все вдалось мені непогано. Слова парацетамол і презерватив для стороннього вуха не спеціаліста можуть переплестися, мов тріскіт нечітких фармацевтичних звуків без значення, і все. Майже так, як лікар виписує рецепт, — почерком, який тільки аптекарі можуть прочитати. Я хотів, щоб ті звуки так перемішалися, щоб навіть сама аптекарка не зовсім зрозуміла, що я тут кажу, але принесла все, що треба, немов робот.

Я стою і чекаю біля каси, а аптекарка починає:

— Гематоген один?

— Ага, так.

— Парацетамолу одну пластину?

— Ага, так.

— А презервативи які?

Ну що за питання? Я ж приперся сюди не кондоми обговорювати. Про що вона?

— Durex, — підходжу до неї ближче і кажу так, щоб голос не лунав на всю аптеку.

— З якимось запахом чи…

— Без нічого, звичайні, — перериваю її з надією, що випередив усі запитання.

— Одну упаковку?

Я хотів знов казати «ага, так», але передумав і кажу:

— Ага, ту, що по двадцять штук.

Це для того, щоб більше не здавати таких екзаменів, і не показатися слабаком перед тим чуваком, котрий вишкірявся позаду, щоб він гадав, що це мій черговий закуп на вихідні.

Я вивчив інструкцію кондомів, потім декілька разів випробував, почитав ще «20 центів», як там з підготовкою та віддачею, і тепер вже стояв перед дверима Моніки, зовсім не бажаючи різних непорозумінь.

— Симпотна водолазка, — каже вона, коли я заходжу досередини.

«Нічого тут симпотного, — думаю я, — краще було казати: молодець, що почав змінювати свій гардероб». У цих водолазках теж півміста ходить, але вони більше до душі різним неформалам. Але невже лише в тому різниця, що хтось ходить у трєніках, шкірянках, а інші у водолазках, батніках і вєльвєтках. Наступного разу я теж влізу у вєльвєтки. Моя мати зі своїми інвестиційними чеками нічого корисного не зробила, тому продала їх і купила мені вєльвєтки. Такі каштанові у жовтих квадратиках. Бач, фантазії їй теж не бракує. Стільки й залишилось від тих інвестиційних чеків, можливо, треба було ще й докинути. Колись у такі джинси мене і зв’язаного ніхто б не засунув, а тепер — зовсім такі нічого, навіть дуже круті. Якщо ти можеш вдягатися так, як ніхто інший, значить ти — крутий, можеш за себе постояти, тобі не потрібно маскуватися, мов какашці під листком. Значить, ти не боїшся привернути до себе увагу, а коли хтось зверне увагу і спробує поцікавитися, що ти тут із себе корчиш, можеш тріснути його ліктем, щоб випав зі своїх лакерок, і в його порожній башці вперше у житті зарухалась жахлива думка — не трєніки роблять тебе крутим і не лакерки показують силу твого удару. Майже як Брюс Лі. З першого погляду — якийсь там чурка поезію почитує. Дав би по голові такому лоху, і пішов далі. А той би підвівся й одним ударом ноги викинув тебе у повітря, мов кошеня, а іншою ногою послав би, мов бумеранг, облетіти колом верхівки дерев. Ось тобі й поезія. Та починати розмову з водолазки, коли ми конкретно знаємо, для чого сьогодні тут зустрілися…

— Будеш яблучний пиріг? — запитує Моніка і усміхається.

— Звичайно, буду, — кажу й обіймаю її.