Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Пін’ер вийшла й негайно повернулася.

— Нічого важливого немає, — доповіла вона.

Через якийсь час повернулася дружина Чжоу Жуя:

— Пані сказала: «Вельми вдячна за увагу, але я не маю часу. Нехай прийме гостю друга пані. Якщо ж у бабусі Лю яка-небудь справа — нехай також звернеться до другої пані».

— Ні, ні, — заметушилася стара. — Я просто хотіла побачитися з обома пані, адже як-не-як ми родичі.

— Ну, якщо нема чого сказати, тоді добре, — відповіла дружина Чжоу Жуя. — А якщо є — говори другій пані, це однаково, що старій пані.

І вона підморгнула старій Лю. Та почервоніла. Вона вже каялася, що прийшла, але нічого не вдієш, і, набравшись духу, вона мовила:

— Краще б не говорити, адже я тут уперше. Але прийшла здалеку й, мабуть, наважусь...

Тут пролунав голос служниці:

— Подарував молодий пан зі східного палацу Нінго.

— Зачекай! — махнула рукою Фенцзє старій Лю й крикнула: — Це ти прийшов?

Зарипіли чоботи, і у дверях з’явився стрункий юнак років сімнадцяти-вісімнадцяти, гарний на обличчі, багато одягнений. На ньому була легка тепла куртка з коштовним поясом і розшитий головний убір.

Стара Лю зовсім розгубилася, не знала, що робити — чи то встати, чи то залишитися на місці.

— Сиди, — сказала їй Фенцзє, — це мій племінник.

Стара Лю боязко відсунулася на самісінький краєчок кана.

Цзя Жун запитав про здоров’я Фенцзє і звернувся до неї зі словами:

— Батько прислав мене з проханням, тітко! Завтра до нас прибудуть важливі гості, й батько просить вас дати на час скляну ширму, яку надіслала вам дядина. Відразу ж після того, як гості розійдуться, ми повернемо її вам.

— Спізнився, — посміхнулася Фенцзє, — я її вчора віддала.

Цзя Жун захихикав, уперся коліньми в кан і почав канючити:

— Дайте, тітонько, а то батько знову скаже, що я нетямущий, і дасть мені прочухана. Пожалійте мене, добра тітко!

— Що не побачите, все вам дай! — засміялася Фенцзє. — Вже краще нічого не показувати, а то спокою не буде!

— Благаю вас, тітко, зробіть милість! — продовжував просити Цзя Жун.

— Гаразд! — поступилася Фенцзє. — Тільки гляди, не розбий!

Вона звеліла Пін’ер принести ключ від верхньої кімнати й гукнути служниць, аби допомогли Цзя Жуну віднести ширму.

— Зі мною прийшли люди, вони віднесуть, — просяявши від радості, сказав Цзя Жун. — Не турбуйтеся, буде в повній цілості!

Із цими словами Цзя Жун кинувся до виходу. Але тут Фенцзє крикнула йому вслід:

— Цзя Жуне, повернися!

Кілька голосів за вікном підхопило:

— Пана Цзя Жуна просять повернутися!

Цзя Жун із веселим виглядом повернувся й стояв, очікуючи наказів. Фенцзє неквапливо присьорбувала чай, про щось міркуючи, потім раптом почервоніла й посміхнулася:

— Добре, йди! Поговоримо по вечері. У мене люди, до того ж я втомилася.

Цзя Жун кивнув і, ледве стримуючи посмішку, вийшов.

Стара Лю трохи заспокоїлася й сказала:

— Я привела твого племінника. Батько його не може прогодувати родину, а зараз, із настанням холодів, стало зовсім невміч. От і довелося звернутися до вас. Як тебе батько вчив? — Вона злостиво штовхнула Баньера в бік. — Навіщо він нас сюди посилав? Тільки й знаєш, що уминати фрукти!

З перших же слів старої Фенцзє стало ясно, що вона не вміє вести чемні розмови.

— Можеш не пояснювати, я все зрозуміла, — перебила вона стару й звернулася до дружини Чжоу Жуя: — Бабуся Лю, може, голодна?

— Ми прийшли з самого ранку, — поквапилася сказати стара Лю, — і не встигли попоїсти!

— Мерщій нагодуйте її! — розпорядилася Фенцзє.

Дружина Чжоу Жуя швидко накрила в східній кімнаті стіл і повела туди стару Лю й Баньера.

— Сестро Чжоу, почастуй їх якнайкраще, — звеліла Фенцзє, — жаль, що я не можу скласти їм компанію.

Трохи згодом вона знову покликала дружину Чжоу Жуя й запитала:

— Ти доповідала пані? Що вона говорить?

— Пані говорить, не в тім справа, що вони наші родичі, а в тім, що колись дід їх служив разом із нашим старим паном і