Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

Видання створювало український національний дискурс, протистояло російській ідеологічній експансії в Україні. У № 24 від 23 серпня з'явився матеріал «Чи українська земля Херсонщина?», який продовжував українсько-російську дискусію про національно-культурну приналежність Херсонщини. Автор, апелюючи до історичного минулого краю (йшлося про території сучасної Кіровоградщини), доводив, що землі Єлисаветградського та Олександрійського повітів належали Війську запорозькому, тому історично є українськими.

Оскільки основним джерелом прибутку мешканців краю було сільське господарство, цій проблематиці редакція приділяла багато уваги в детальних статтях — від питань господарської політики (зокрема, про реалізацію сільськогосподарської продукції), законодавства галузі, державної заготівлі хліба, — до прикладних теоретичних питань. З № 22 від 16 серпня 1918 року з'явилася рубрика «Питання сільського господарства». У рубриці новин «Місцеве життя» часто інформували про наради агрономів повіту, новини сільського господарства та кооперативного життя краю, прогнози погоди.

Редакція приділяла значну увагу питанням народної освіти, зокрема, публікувала розпорядження Міністерства Народної Освіти, повідомлення про вчительські конференції, про прийняття до вчительських інституцій, розглядала побутові проблеми шкіл тощо. Газета популяризувала ідею заснування, устаткування та підтримки української школи: «...всім весело, настрій підвищений, а особливо І гімназія — аж підстрибує від радощі! Деж! Таке село велике і досі не мало середньої школи, а зараз вона відкривається, та ще й своя рідна — українська...» (№ 41 від 17 листопада). Підтримувала впровадження рідної мови у навчальний процес: «В часи, коли від учителя потрібується найбільш творчої роботи в школі, щоб забезпечити для неї самий важливий прінціп педагогіки — це навчання мовою матері...» (№ 33 від 20 жовтня).

Єлисаветградський Кредитний Союз кооперативів 28 вересня 1918 року видав кооперативно-громадський тижневик «Наша хата». У зверненні від редакції зазначалося, що виходитиме газета, але за типоформувальними ознаками «Наша хата» відповідала журналу: малий формат (близький до А 4), об'єм в середньому 26-28 сторінок. На другій шпальті подавався зміст номера, який складався переважно з аналітичних та публіцистичних жанрів. Частка новин була мінімальною, притому подавалися новини з широким терміном актуальності. Редагував часопис чиновник та кооператор, голова Національного союзу, член Трудового Конгресу, голова єлисаветградського «Союзу споживчих товариств» Т. Біланенко.

Тижневик мав п'ять розділів: кооперативний, громадсько-політичний, культурно-просвітній, агрономічний, дописи з місць. Серед рубрик новин були такі: «Діяльність Просвіти», «По Україні», «За кордоном». Про кооперативну справу в Україні інформувала рубрика «Кооперативне життя», яка ділилася на підрубрики — про кооперацію в Єлисаветграді та інших містах країни, за назвами міст. Листи від читачів публікувалися в рубриці «Дописи».

Раз на два дні виходив додаток до журналу «Відомості тижневика Наша Хата», який мав формат стінгазети (текст був надрукований з одного боку). Додаток містив накази повітового коменданта та військового начальника Єлисаветграда; оповіщення та постанови Директорії УНР; накази Армії УНР; накази та оповіщення інших адміністративних установ, оголошення про заплановані офіційні заходи тощо. В кожному випуску розміщувався один публіцистичний матеріал ідейно-політичного спрямування (іноді — декілька). Додаток продавався окремо від журналу за 30-35 копійок.

Видання просувало ідеологію кооперативного руху, який мав на меті звільнення українського селянства від бідності та гніту великого приватного капіталу. Орієнтуючись на сільських жителів, редакція поміщала прикладні матеріали, які б допомагали вести господарство. У першому номері була надрукована програмна стаття: «Позаяк економічний добробут нашої Української людности в значній мірі залежить від поспіху хліборобства, ми будемо давати в нашому органі статті по сільському господарству і закликаємо агрономів, господарів та інших осіб, котрі можуть допомогти розвиткові цієї галузі промисловости, приймати участь у нашій праці».

Проте засновники часопису чудово розуміли необхідність не тільки матеріального визволення, але й духовного, культурного та національного відродження: «Звертаючи увагу на те, що наша Українська людність багато тратить через відсутність громадської та національної свідомости і не може себе на ту височінь політичного становища, котра відповідає силам і здольности нашого народу, а через це неухибно підпадає під впливи чужої культури,... — наш орган вважає необхідним вести громадсько-політичну пропаганду, запрошуючи громадських діячів допомогти в з'ясуванні нашому народові його пригніченого становища, пробудити в ньому громадську, національну та політичну свідомість.... Через це ми лічимо своїм обов'язком відкрити як найшвидше двері нашого органа для культурно-просвітньої роботи, віддаючи їй як найбільше місця». Так, видавці хотіли створити платформу для комунікації людей, яким не байдужа доля України, канал для популяризації ідеї економічного, національного та політичного відродження.

Видавці часопису тісно пов'язували економічне процвітання з національним відродженням та незалежністю. Роботу над «збагаченням» населення проводили в одному ключі з культурно-просвітньою діяльністю, що позначилося на ідейно-політичному дискурсі видання. У тому ж № 1 була поміщена стаття П. Приходька «Кооперація і культурно-просвітня робота», у якій подавалася ідея, що матеріальна заможність народу — шлях до незалежності: «І кооперація, не гаючи дорогого часу, повинна старанно взятися за організацію економічних сил народу, цеї основи народного життя, напружити всі свої сили, прикласти все знання й уміння, щоб розвинути як найбуйніше продукційні сили нашої людности, щоб вивести нашу країну з економічного занепаду на шлях економічного добробуту, бо економічний занепад веде людність до економічного поневолення й визискування її більш сильними економічно сусідами, а економічна неволя та визискування народу веде його й до культурно-національної неволі».

Другою складовою національної незалежності видавці вважали якісну освіту для широких народних мас, оскільки неосвіченість перешкоджає економічному добробуту та організованості: «Ми бідні, бо темні!». Тому ставили завдання перед кооперацією та виданням — просвітити населення. Для досягнення мети серед дорослого населення України, на думку П. Приходька, потрібно закласти цілу мережу вечірніх та недільних шкіл, організувати комплекс загальноосвітніх та спеціалізованих лекцій-бесід, які б дали людям знання з історії, культури та географії, економіки рідного краю, основних та спеціалізованих. Ще одною важливою для процвітання народу складовою, яку потрібно викладати в навчальних закладах, автор називав уміння організувати розпорошені економічні сили народу — «в єдності — сила».

П. Приходько зазначав, що для підвищення культури мас замало лише освіти та науки. Цю місію має виконувати культурне дозвілля народу та розумні розваги. Для цього потрібно закласти народні театральні вистави, народні свята, вечірки, проводити організацію різних культурно-просвітніх гуртків (хори, музичні та