Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

— Дивися не схиб, а то ще підсмажиш їх, замість того, щоб допомогти, хе-хе — підколов молодий боєць.

— Не учи ученого, не вперше по швидких тварюках стріляти — ось тільки я таких не бачив ще, та і у базах немає їх, раз сканер не визначає ціль.

Хвилин через десять обоє здивовано вигукнули:

— Ого! Це якийсь коник-стрибунець, чи що… як віджерся… вогонь!

Молодий стрілець відкрив безупинний вогонь по стрибучій тварюці, яка пересувалася довгими стрибками, злітаючи вгору і пропадаючи на якусь мить з видимості. Потім істота з шумом падала на всюдихід, намагаючись, очевидно, пробити своїми жвалами броню, але машина доки тримала удари, розгойдуючись трохи в сторони у момент приземлення тварюки на її корпус. У той же час вежа наповнилася звуками працюючого лазерного агрегату: свист і гул змінювали один одного із скаженою швидкістю — стрілець видавав серії імпульсів без зупинки, намагаючись прогризти шкуру, або що там було у цього монстра замість неї.

— Бери бронебійні, від звичайних йому ні холодно, ні спекотно — порадив оператор лазера, не припиняючи вогонь.

На підході до периметра тварюку вдалося підстрілити — не смертельно, але, видавши неприємний звук, щось на зразок скрекотіння, цей коник-переросток стрибнув убік і через хвилину пропав з екрану радарної системи спостереження. А незабаром і всюдихід підкотив до воріт, де опинився в променях прожекторів, а на моніторі поста охорони показалося обличчя водія.

— Гей у вежі, відкривай хвіртку, в мене напарник поранений — водій виявився знайомий бійцям.

— Волш, ти чого це ночами став їздити — мозки зрушилися зовсім — бачив, яку тварюку притягнув за собою до селища? Що це таке взагалі було — якийсь хрінів коник під три метри?

— Не знаю, він нам не представився чомусь, а відразу захотів м'яса, а у нас немає м'яса — огризнувся водій — ти відкривати будеш, глухий, чи що — у мене поранений!

Через п'ять хвилин партнери вже вилазили з дверей машини — Віктор спирався на Волша, обхопивши його за плечі лівою рукою, а напарник, у свою чергу, підтримував його правою — так і прочовгали до медцентру «Новомеда».

— Залазь на стіл, мисливець — нічним черговим лікарем виявився той тип, що обстежував землянина після прибуття сюди.

Хлопець дошкандибав до підвищення по центру приміщення і із зітханням забрався на нього.

— Так, подивимося, що у нас тут — пробурмотів ескулап, включаючи верхнє світло над столом — гм, так-так… аптечку поставили правильно,… знімаю, а тут що у нас?

Потім медик деякий час щось бурмотав собі під ніс, звільняючи коліно від накладених Волшем засобів першої допомоги і щось там проробляючи: Віктор лежав на спині і нічого не бачив, а нога ще була під дією ліків і нічого не відчувала.

— Значить так, є хороші новини і не дуже, і я почну з хорошої: коліно я тобі полагоджу, це без питань.

— А погана тоді яка, не зрозумів? — здивувався хлопець, скосивши голову набік, щоб краще бачити лікаря.

— Погана в тому, що це коліно, а там все дуже тонко влаштовано, багато хрящів — суглоби в таких місцях погано переносять ушкодження. Загалом, трохи шкандибатимеш, або шкутильгатимеш, якщо по-простому на ліву ногу — я не чарівник, на жаль. Але особливо не переживай — буде майже непомітно…. але буде. І якщо питань або пропозицій немає, то я приступаю.

Не ставши чекати відповіді від пацієнта, лікар дістав з шафки щось, що нагадувало хлопцю роздутий дитячий водяний пістолет, і став стріляти з нього в район пошкодженого коліна.

— Якийсь наркоз, чи що? — подумав наш герой, відчуваючи, як нога заніміла остаточно, не реагуючи на сигнали з мозку, коли захотілося трохи поворушити нею — швидше щось паралізуюче, судячи з реакції на ці уколи.

Потім доктор підігнав до столу невеликий ящик на коліщатках, з якого стирчала штанга з шарнірною опорою на два метри вгору. На штанзі бовталося декілька довгих, гофрованих блискучих шлангів з неприємними на вигляд набалдашниками, один з яких нагадував маленьку циркулярну пилу.

— Ти це… боєць… — обернувся до нього ескулап, натягуючи на обличчя прозору маску — думай про дівчат, дивися куди хочеш, тільки не в мою сторону, зрозумів?

Віктор глитнув і кивнув, відводячи погляд на стелю, а пристрій біля лікаря став видавати звук, як сервомотора, який швидко набирає оберти.

— Зараз мене будуть різати! — приречено встиг подумати землянин і агрегат різко змінив тональність.

Операція продовжилася недовго — хвилин п'ять, потім доктор відкотив установку убік і зайнявся ще там чимось захоплюючим на його коліні, корисним для його здоров'я, але неприємним на вигляд.

— Так… готово — давай, вставай повільно, пробуй опертися на ногу — повинно бути незручно з цією штукою, та зате гарантія найкращого відновлення суглоба 99 %.

Віктор сів на столі і подивився на коліно: нижче його на десять сантиметрів і вище на ті ж десять, нога була схована в деякий пристрій, фіксувальну шину, що поєднує в собі, щось у вигляді набору стержнів, по яких усередині рухався кільцеподібний механізм, видаючи час від часу слабке потріскування. Коліно і частина ноги ховалася під цією конструкцією — збоку побачив чотири індикатори, з яких один був розташований трохи окремо від трьох інших. Він світився червоним, а усі інші зеленим.

— Слухай уважно, мисливець: поживеш з цією штукою пару тижнів, думаю, що