Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

45. Про державну службу: Закон України № 889-VІІІ від 10.12.2015 р. Документ 889-19, чинний, поточна редакція від 20.18.2018 р. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 4. Ст. 43.

46. Гусаров С.М. Правоохоронна функція та правоохоронна діяльність як складові правоохоронної держави. Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико-правові проблеми: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Харків: ХНУВС, 2015. С. 72-75.

47. Коваль М.В., Перепелица А.І. Необхідність законодавчого визначення статусу працівника правоохоронного органу. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наукових праць ДЮІ МВС України, Донецьк, 2009. С. 104-116.

48. Коваль М.В. Про необхідність визначення статусу працівника правоохоронного органу в України та його законодавчого закріплення. Часопис Київського університету права. Український науково-теоретичний часопис. 2012. № 1. С. 130-134.

49. Янчук А.О. Науково-нормативні підходи до визначення поняття «правоохоронні органи» в умовах їх реформування. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України, право, адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. 2016. Вип. № 2. С. 111-120.

50. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. Монографія. К.: Атака, 2004. 336 с.

Волошина В.К.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

Ковальов А.Г.,

аспірант кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

Євроінтеграціині процеси в нашій державі зумовлюють необхідність внесення змін до кримінального процесуального законодавства України відповідно до міжнародних та європейських стандартів прав людини. Основним вектором реформування національного законодавства стала Стратегія сталого розвитку «Україна — 2020», що схвалена Указом Президента України № 5 від 12 січня 2015 р. Одним із пріоритетів реалізації Стратегії визнано проведення судової реформи, метою якої є реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів задля практичної реалізації принципів верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справ незалежним та неупередженим судом [21]. Судова реформа зумовила необхідність внесення змін та доповнень до Конституції України.

Із метою узгодження національного законодавства з міжнародними та європейськими стандартами прав людини було внесено зміни до ст. 59 Конституції України Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 1401-19 від 2 червня 2016 р. Зокрема, замість права на правову допомогу, у цій правовій нормі гарантується кожному право на професійну правничу допомогу. Варто зауважити, що законодавець не розкрив зміст поняття «професійна правнича допомога». У Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 25 листопада 2015 р. вказується, що заміна терміна «правова допомога» на «правничу допомогу» зумовлена стандартами української мови, які визначають, що прикметник, застосовуваний для позначення відповідного виду допомоги, походить від іменника, що позначає саму професію особи, яка надає таку допомогу. Іменником для позначення особи, яка надає послуги у сфері права (у юридичній сфері), є слово «правник». Отже, саме особи, що належать до правничої професії, надають професійну правничу допомогу; право на професійну правничу допомогу — це гарантована Основним Законом держави змога особи отримати високоякісні правничі послуги, які може забезпечити лише професійний адвокат, який пройшов спеціальну підготовку, а не будь-яка інша особа [16].

Щодо реалізації вказаного конституційного положення у чинному кримінальному процесуальному законодавстві варто зазначити таке. У кримінальному провадженні встановлюється монополія адвокатури на захист та представництво прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального судочинства. Зокрема, відповідно до норм чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України) надавати правову допомогу учасникам кримінального провадження має право лише адвокат, за винятком, коли потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, а також третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, є юридичними особами, у такому разі надання правових послуг може здійснюватися іншими правниками, які є працівниками таких юридичних осіб. Така вимога законодавця спрямована на підвищення рівня надання правничих послуг у кримінальному провадженні, оскільки діяльність адвоката контролюється органами адвокатського самоврядування та урегульована Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тобто адвокат несе відповідальність за свою діяльність, а це, в свою чергу, підвищує рівень якості його послуг.

У КПК України не вживається поняття «професійна правнича допомога». Окрім того, на рівні галузевого принципу кримінального провадження закріплено лише право на захист. Так, за змістом ст. 20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право користуватися правовою допомогою захисника; у випадках, передбачених КПК України та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно коштом держави. Проте суб'єкти права на допомогу адвоката у кримінальному провадженні не обмежується лише стороною захисту.

У науковій літературі слушно зазначається, що принципами кримінального провадження є доктринально обґрунтовані основні правові положення, які відображають предмет і метод кримінального процесуального регулювання, демократичну природу кримінального провадження, визначають сутність і структуру його проваджень, стадій та інститутів, спрямовують кримінальну процесуальну діяльність на досягнення завдань, поставлених державою перед кримінальним судочинством [2, с. 82]. Отже, засади кримінального провадження мають охоплювати сучасні тенденції судової реформи. Право на захист як принцип кримінального провадження повністю не відображає змінений у результаті судової реформи зміст положення ст. 59 Конституції України. На наш погляд, не можна звужувати право кожного на професійну правничу допомогу як одного з фундаментальних положень Конституції України до права підозрюваного, обвинуваченого мати захисника.

Якщо звернутися до кримінального процесуального законодавства зарубіжних держав, варто зазначити, що в деяких іноземних КПК закріплений окремий принцип забезпечення права на отримання правової допомоги. Зокрема, у ст. 10 КПК Республіки Вірменії вказується, що кожен має право на отримання правової допомоги у порядку, передбаченому цим Кодексом. Орган, який здійснює кримінальне провадження, має забезпечити підозрюваному та обвинуваченому право на отримання правової допомоги. Цивільний позивач або його законний представник, законний представник підозрюваного та обвинуваченого, а також цивільний відповідач, мають право використовувати під час кримінального судочинства правову допомогу залучених ними представників. Орган кримінального