Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

Аркадій відкрив щоденник, обережно узяв за крильця неживу вже осу і викинув її униз. Здивовано глянув на сторінку. Масна пляма від розчавленої комахи стояла точно після закінчення останнього рядка, відразу за словом «вперед», мов справжня жирна крапка.

— Аркашо, ну скільки можна чекати? Сирники холонуть...

— Іду, Антоніно Петрівно, іду...

І жити молодому артисту на цьому світі лишалося трохи менше шести годин.

— А тепер я хочу передати слово своїй дружині Світлані...

— «Ура-а-а-а», — закричало декілька п'яних голосів, і почулися нестрункі оплески.

— Друзі мої, — неголосно почала Світлана, підвівшись зі свого місця і тримаючи у руках пластиковий стаканчик з червоним вином, — за цим столом присутня дівчина, завдяки якій я вперше приїхала на Кароліно-Бугаз, хоч я, зауважте, корінна одеситка. Це Лєра Пєтрова, прошу оплески на її адресу...

«Ура-а-а», — знову оживилися гості, дивлячись вбік тієї жіночки, у якій Аркадій безпомилково упізнав «кобилку».

— Це сталося рівно дванадцять років тому, коли нам з Лєрою було по дев'ятнадцять років і ми вчилися у одеському технікумі працівників готельного господарства. Вона запросила мене з собою на дачу, яка знаходиться за три ділянки звідси, там, де стоїть отой цегляний потворний будинок, — Света махнула у бік справді потворного будинку з білої цегли, який з'явився тут позаторік. — Але ви не подумайте, що то Лєра його побудувала, то якісь лохи з Білгорода викупили ділянку у Лєриних батьків роки три тому, — у цьому місці «кобилка» ствердно кивнула головою. — Ну, а оскільки дітей за столом нема, то я можу сказати, що Лєра тоді була не сама, а із своїм Шуріком, майбутнім першим чоловіком, і їх стосунки були у самому розпалі. Вони, як би це сказати пом'якше, цілі ночі не давали мені спати. (Сміх за столом). Старі радянські дачі мають дуже тонкі стіни, і для того, щоб займатися у них коханням, треба або тримати у зубах гумову капу, або іншим, тим, хто намагається заснути, вставляти у вуха тампони. (Гомеричний сміх за столом). Словом, перший мій приїзд на Кароліно-Бугаз був сповнений любові! (Істеричний сміх за столом).

— Так за шо пьйом? — Льова підняв стаканчик із віскі.

— За любов до Кароліно-Бугаз та за Лєру, яка познайомила мене із цим прекрасним місцем, яке нас сьогодні об'єднало! Ура!

— «Ура-а-а-а» — хором підхопили гості.

— Що будеш довбати?

— Та, будь-що...

Узявши сокиру, Свєта підійшла до будиночка і декілька разів гучно вдарила по дерев'яній стіні. Будиночок, складений із фанерних панелей, обшитих нетовстою сосновою дошкою, озвався глухим белькотінням.

— Обома руками сади... — прорвався чийсь голос крізь загальні вигуки і п'яний гелгіт.

Ухопившись за ручку обома руками, Свєта занесла сокиру над головою і на загальне «раз, два, три», всадила гостре лезо у стінку, проломивши її наскрізь. Будиночок натужно загудів усією своєю порожниною, і це викликало у гостей напад натхненного шалу.

— Не можу на це дивитися... Які вони всі уроди, — прошепотіла Аркадію на вухо його дружина, а той, знизавши плечима, тільки гірко зітхнув.

Дійство, під умовною назвою «Свято великої руйнації», придумав сам Льова. Десь близько сьомої вони разом із гостями прибули на дачу. Притому гостей привіз спеціально орендований, комфортабельний автобус на двадцять з чимось крісел. «Це щоб люди могли нормально побухати, і не думали, як їм добиратися до Одеси», — пояснив він таке рішення. Гостей було десь півтора десятка і всі приблизно років тридцяти-сорока Три сімейні пари, Лєра, Надя (розлучені подруги Свєти), Колька-«татарин» (здоровезний вузькоокий амбал), Саша Катін (викапаний «Промокашка» з фільму «Місце зустрічі змінити не можна»), Васька-«смотрящій», а ще була мама Льови (тиха налякана жіночка років шістдесяти) та її рідна сестра тьотя Валя. А ще був водій Льови, Микола Степанович, який займався господарством (розпалював мангал, носив продукти, охолоджував напої тощо) та його помічник Льоша — в'юнкий хлопець років двадцяти з чимось, який також допомагав Свєті накривати «поляну».

Поки той процес тривав, Льова повів гостей показати пляж і околиці. Захопивши пляшки, закуску та пластикові стаканчики, усі гуртом попхалися на море. Хтось з гостей, навіть, був готовий до купання, але через те, що море було досі холодним, здійснити цю процедуру не наважився ніхто. Повернулися за годину натхненні, шумні, галасливі.

Із жартами-приколами усі помістилися за великим столом, який поставили під виноградом, зриштувавши його з трьох столів і накривши їх великою клейончастою скатертиною. Замість стільців правили дві великі дошки, що поклали на табуретки, ну і четверо плетених крісел, у яких сиділи «головні господарі свята» Света та Льова, а також мама і тьотя Валя.

Наріжним каменем «інтерактивної», так би мовити, частини програми було дійство під умовною назвою «Роздовбай». Разом із напоями, наїдками, десятьма ящиками салютів Льова привіз із собою дві новенькі сокири, пожежний багор, металеву ломаку, кувалду та цеберко справжніх морських «гладишів». Кожен, хто промовляв тост, одразу