Читати книгу - "Марина — цариця московська"

Легенда розповідає... А втім, то не легенда, а — бувальщина, те, що справді колись давним-давно було. Оточила татарва Краків. Тоді часто таке траплялося. Та так оточила, що куди не глянь — дими здіймаються біля шатер, скриплять вози, сюди й туди носяться вершники в кудлатих баранячих шапках і вивернутих назовні кожухах на низьких і теж кудлатих конях...

Чужинська орда людоловів раз по раз йде на приступ міста, мурзи її підганяють, спокушаючи багатою здобиччю, але взяти його не може — хоч і поклала біля мурів багато своїх ординців, над трупами яких вже кружляє і каркає вороння...

І вирішили татари вдатися до хитрощів. Звечора знялися й відійшли геть, але ні світ ні зоря, коли особливо міцний сон склеює повіки, тихенько, ховаючись за нерівності ґрунту, почали підповзати до стін. Найгустіше повзли до брами. А над Віслою туман піднявся, на місто стелеться — нападникам зело на руку. Радіють нападники, гадають, що непоміченими в тумані вони таки дістануться стін.

Але дозорний, який всю ніч не стуляв очей, все ж загледів людоловів з високої башти Марьяцького костьолу. Підняв трубу і затрубив тривогу. Та зіграти сигнал тривоги до кінця йому так і не вдалося — дзизнула смертоносна стріла і, пробивши йому горло, урвала його трубний клич: «До зброї, городяни!..»

Звідтоді і щоденно, кожну годину з’являється трубач на башті і трубить «Гейналу» — старовинну воєнну пісню польських лицарів. Як і тоді, як і в сиву давнину, він повертається лицем по черзі до всіх чотирьох сторін світу, але, як і того трагічного дня, мелодія «Гейнали» несподівано уривається. Як і в далекому минулому, коли ворожа стріла трагічно обірвала життя пильного стража. (І нині о дванадцятій дня радіо транслює «Гейналу» по всій Польщі, в той же час ця мелодія є й позивними Краківської астрономічної обсерваторії як сигнал точного часу.)

Ось і знаменита Ринкова площа, збоку здіймається Ратушна башта, далі тягнуться амбари із зерном, гауптвахта. У підземеллі башти — тюрма «Доротка», у якій три найпохмуріших склепи виділені для тортур нелюдських. Ох і відлунало там за віки передсмертного крику! Аж волосся в городян сторч стає на голові, як згадують підземелля Ратушної башти, те жахне місце, у яке потрапити бояться всі. Але життя є життя і в нього свої закони. По сусідству з «Дороткою» — веселий кабачок «Свідніца», де всю ніч лунає розвесела музика, ллється рікою вино та пиво, а ноги самі просяться в танок...

Ратуша завжди препильно охороняється, адже на першому поверсі її знаходиться міська скарбниця. Там стоїть скриня, а в ній — всі міські фінанси. Скринею відають три скарбники. Тож запирається вона на три ключі, і кожен скарбник має лише один з них, а тому скриню вони можуть відкрити лише всі разом і одночасно.

А в Панській залі польські королі приймають присягу громадян Кракова, там висять старовинні картини, попід стінами — лави, викладені подушками з червоного сап’яну, а стіни задраповані коштовними тканинами.

Поряд з ратушею довжиною в сто метрів тягнуться будівлі Сукеніць — торгові ряди. Там тісно туляться крамнички та ятки, у яких можна геть все чисто купити.

У Кракові знаходиться і перший польський університет, де, крім природничих наук, вивчається і алхімія. Буцімто там колись вчився знаменитий доктор Фауст.

У кожного старовинного будинку на Ринковій площі своя легенда, чи якась таємнича історія — така моторошна, що од неї аж дух захоплює. Особливо моторошні легенди снуються навколо будинку «Під Кшиштофорами», що названий так по зображенню Ісуса Христа над порталом. Місце там дороге, тож будинки тісно туляться один до одного і тягнуться лише вгору. В одному з таких будинків, оповитих переданнями, і відбулися заручини Марини Мнішек з російським царевичем Дмитрієм.

Церемонію державних заручин проводив краківський кардинал Мацієвський (між іншим, двоюрідний брат Юрія Мнішека). А місце для проведення таких урочистостей було вибрано в центрі Кракова, на Ринковій площі, будинок (під номером 9, що й нині, правда, перебудований, стоїть на своєму місці) ксьондза Фірлея — до речі, свояка Мнішеків. Спершу хотіли було урочистості провести в головному краківському костьолі, що найбільше відповідав такій знаменній події вседержавного значення, але... Руський посол, який на заручинах мав представляти московського царя, був православного обряду і, ясна річ, навідріз відмовився заходити до католицького собору. Тому було віддано перевагу дому Фірлея, теж підходящому для таких торжеств — воістину історичних, адже сама подія була заздалегідь оголошена державного подією Речі Посполитої!

У просторій і препишній залі, де хоч конем гасай, неспішно розташовувалися високодостойні ясновельможні гості — приїхав король Сигізмунд III зі своїм двором, поруч з ним прилаштувався — але стоячи — королевич Владислав.

Московський посол і особистий представник руського царя і його довірена на заручинах особа Афанасій Власьєв — дебелий бородатий чолов’яга, вельми імпозантний і представницький, який прибув до Польщі з почтом у кількості 200 служилих людей, дворян і думних дяків, був милостиво допущений до королівської руки — мить повагавшись, він усе ж таки підійшов і ґречно до неї доторкнувся бородою.

Ось вже гості займають свої місця — кожен заздалегідь йому виділене, відповідно до його чину, рангу і ваги, що її він мав у королівстві, — гамір потроху вщухає, лише там і там чується збуджений шепіт графинь. Кардинал Мацієвський урочисто вбраний — «облаченный» — вже готовий починати обряд. Він високий, як і московський посол дебелий, імпозантний, в розкішному вбранні до самої підлоги, що робить його ще величнішим і ще імпозантнішим.

Наречена продефілювала — красиво, як наче пропливла, не торкаючись коштовними черевичками підлоги, — до вівтаря (у залі для такої нагоди була споруджена капличка з вівтарем). Як писатимуть — власне згадуватимуть — учасники того дій­ства, Марина була у «білому алтабасовому платті, прикрашеному перлами і коштовним камінням». А ще наречена була увінчана «короною, від якої по волоссю немало було перлів (дочка воєводи над