Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

Гном промчав через понуру вітальню, прямуючи до чорного ходу, що його він влаштував власноручно — чи то, швидше, власнощелепно. Гном тому й вибрав собі саме цей будинок, що тут був практично готовий хід для можливої втечі. На початку XX сторіччя через усю багатоповерхову споруду готелю, від землі до даху, проходив широкий комин. Коли в п’ятдесятих роках установлювали центральне опалення, комин просто засипали землею, прикривши зверху тонким шаром бетону. Мульч унюхав землю відразу, як тільки агент з нерухомості відчинив перед ним двері пентхауса. Викинути бетон зі старого каміна було так просто. Вуаля! Ось вам і готовенький тунель швидкого сполучення.

На бігу гном розщебнув заднього клапана — хоча дивний хлопчисько наче й не збирався його переслідувати. Чому ж це? Либонь, думає, що Мульч і так ніде не дінеться?

Підбігши до каміна, гном усе-таки потратив кілька секунд на повчальне, урочисте слово.

— Людинко! Ти ніколи не візьмеш мене живим! І скажи О’Гирові, щоб не посилав багноїдів робити ельфійську роботу!

«Ой леле! — подумав Артеміс, потираючи високе чоло. — Вже й на Чарівний Народ поширився згубний вплив Голлівуду!»

А Мульч, відкинувши кошика із засушеними квітами, пірнув у камін. Розчахнувши щелепи, гном швидко заглибився у вікову глину. Ні, ця глина йому не смакувала. Всі мінерали й поживні речовини давно вже повисихали. Натомість ґрунт був пересипаний жужелицею й недокурками. Але все-таки це була глина, а всякий гном почувається у глині, як риба у воді. Мульч відчув, як помалу щезає його тривога. Тепер уже жодна істота на світі його не спіймає. Тут його стихія…

Гном швидко спускався, прожовуючи собі дорогу, поверх за поверхом. Позад нього тріщали стіни, впало кілька перегородок. Мульч зрозумів, що вже ніколи не отримає назад свого авансу, виплаченого за користування пентхаусом, — не одержить, навіть якщо сам прийде по гроші.

Трохи більше хвилини — і вже Мульч добувся до розташованого у підвалі гаража. Він уставив спідню щелепу на місце, потряс огузком, випускаючи залишок газів, і вивалився з-за ґраток. Спеціально перероблена під гном’ячі габарити повнопривідна автомашина чекала на господаря. Із баком, повним пального, із затемненим склом, авто-гномобіль стояв носом до виїзду з підземного гаража.

— Молокососи… — радісно видихнув гном, знімаючи ключі від автомобіля з ланцюжка на шиї.

Зненацька за метр від нього матеріалізувалася капітан Холлі Куць.

— Молокососи? — уточнила ельфиня, вмикаючи електрошокового кийка.

Мульч миттєво обміркував можливі варіанти втечі. Підлогу в підвалі встелено товстим шаром асфальту, а він смертельно небезпечний для гномів, бо геть заліплює кишечник, мов клей. Виїзд із гаража? Його загородив якийсь чоловік-гора. Ага, Мульч уже бачив того здоровила — у родовому маєтку Фаулів. Отже, той хлопчисько нагорі — не хто інший, як сумнозвісний Артеміс Фаул. Перед самим носом гнома стовбичила капітан Куць, свердлячи його аж ніяк не милосердним поглядом. Залишався, отже, тільки один вихід. Назад, у забитий комин. Підійнятися на пару поверхів і переховатися в якому-небудь іншому номері.

Холлі посміхнулась.

— Ану ж бо, Мульчу! Спробуй накивати п’ятами.

І Мульч спробував. Він крутнувся й пірнув у колишній комин, побоюючись дістати потужний розряд струму в задню частину свого тіла. І недарма побоювався. Ну як могла Холлі не влучити в таку масштабну ціль?

Місцевий термінал, розташований за шістнадцять миль на південь від Лос-Анджелеса, був замаскований голографічним зображенням піщаної дюни. Командувач чекав у шатлі. Він був уже настільки здоровий, що зустрів Мульча кровожерною посмішкою.

— От так-так, — вимовив Корч, підводячись із койки й притискаючи до своїх ребер свіжого пакета з льодом. — Невже це найдорожчий мій негідник воскрес із мертвих?

Мульч пригощався вишуканим кальмаровим паштетом, реквізованим з особистого холодильника атлантидського посла.

— І чому воно так виходить, Джуліусе, що ти ніколи не завітаєш до мене в гості? Зрештою, це ж я врятував тобі кар’єру в Ірландії. Коли б не Мульч Копач, ти б ніколи не довідався, що Фаул добув собі примірник Книги.

Коли Корч особливо сердився, аж запінювався, на його щоках можна було підсушувати зефір.

— У нас із тобою була домовленість, каторжнику. Ти її порушив. Тож я й повертаю тебе в тюрягу.

Своїми оцупкуватими пальцями Мульч брав паштет просто зі слоїка.

— Запити б жучачим соком… — замріяно мовив гном.

— Напихайся, Копачу, поки є така можливість. Бо наступну свою порцію отримаєш уже в віконечко у дверях.

Гном відкинувся на спинку крісла.

— Зручне…

— І я такої думки, — погодився Артеміс. — Якась рідинна підвіска. Не здивуюсь, якщо воно коштує купу грошей.

— Та вже ж зручніше, ніж у в’язничних шатлах, — розвивав думку Мульч. — Пригадую, як мене арештували за продаж полотна Ван Ґоґа одному техасцеві. Так тоді мене перевозили у шатлі завбільшки з мишачу нору. А в сусідньому відсіку сидів запакований троль. Ох і смердів же він…

— І троль на те саме скаржився, — осміхнулася Холлі.

Корч знав, що гном зумисне його піддражнює, та все одно не стримався, вибухнув.

— Послухай-но сюди, каторжнику! — гаркнув він. — Я подолав такий довгий шлях не задля того, щоб почути побрехеньки про твої бойові подвиги. Тож заткни пельку, доки тобі не заткнув її я.

Але на Мульча цей спалах не справив жодного враження.

— До речі, Джуліусе, і навіщо ж ти подолав такий довгий шлях? Великий командувач Корч конфісковує посольського шатла, аби лиш затримати такого дрібного злодюжку, як я? Навряд чи. То що ж воно діється? І що тут поробляють оці багноїди? — Гном кивнув головою на Лаккея. — Особливо він.

— Пам’ятаєш мене, курдуплику? — осміхнувся тілоохоронець. — Здається, я заборгував тобі дещо.

Мульч судомно ковтнув слину. Йому довелося схрестити мечі