Читати книгу - "ФБ-86, Андраш Беркеші"

— Я вже сказав: перестаньте жартувати. Ви ніколи не були офіцером народної армії. Справу з телефоном, ви, треба сказати, обіграли непогано. За тим номером якась дама справді відкликалася від імені міністерства, але мушу зауважити, що в довідковому бюро цей номер не знають.

— Значить, вас підвели…

— Не мудруйте! — з нетерпінням обірвав його Фреді.

Він поспішав. О четвертій годині ранку до нього повинен прибути кур'єр з матеріалами ФБ-86. Як тільки матеріали будуть у нього, кур'єра треба ліквідувати. Така вказівка з Відня. Сам бог допомагає йому. Відкриття він негайно відправить у Лондон, а Донована повідомить, що кур'єр не прибув. А потім розпрощається з Угорщиною. Досить, наморочився за чотири роки. Свої зв'язки передасть комусь іншому. В нього вже горить земля під ногами. Десь допущено промах, бо контррозвідники глибоко пролізли в його ряди. Взяти хоч би цього. Як самовпевнено він посміхається!

— Ось що, юначе. Мені дуже приємно, що у вас такий хороший настрій. Я люблю веселих людей. Але, — очі Фреді блиснули, — нам доведеться розпрощатися, бо в мене є інші невідкладні справи. Не хотілося б виривати вас з рядів культурних людей, та це неминуче. Є, звичайно; одна можливість, щоб ви і надалі пожинали прекрасні плоди вашого соціалістичного ладу, проте, бачу, ви не хочете скористатися нею…

— Скажіть, шановний пане, ви завжди такий чемний перед тим, як прийняти великі рішення, чи тільки мою особу відзначаєте такою люб'язністю?

— Завжди, друже. В мене такий принцип: зберігати належну чемність навіть по відношенню до ворогів.

— Це люб'язність ката? Колись у дитинстві я читав, що кати м'якосерді, милі люди… Я бачу, ви теж із цієї категорії.

Молодик у спортивному піджаку несподівано підскочив до Олайоша і дав йому величезного ляпаса. Від удару голова Гейзи похитнулася, на очі мимоволі набігли сльози.

— Ви смілива людина, — озвався Олайош глузливо. — Цікаво, чи були б ви таким же безстрашним і тоді, коли б мої руки були вільні. Мені дуже подобаються такі мужні люди…

— Досить! — скипів Фреді. Він кинув колючий погляд на чоловіка в спортивному піджаку, жестом наказав йому залишити кімнату.

Молодик вийшов.

— Гаразд, — сказав Фреді. — Я дам вам можливість подумати. — Він обернувся і теж вийшов з кімнати.

Залишившись на самоті, Олайош замислився. «Цей не завагається вбити, — майнула в голові думка. — Що як Челеї не встигне прибути? — закрався в душу сумнів. — Ну, тоді можеш на власному досвіді перевірити, що таке страх перед смертю», — за звичкою іронізував він над собою.

Вже минула північ, коли Коцка зайшов до Челеї. Старший лейтенант був не в гуморі.

— Що нового?

— Нічого, — відповів Коцка. — Номер СМ-309 підроблений. Тепер встановлюють, у кого є машина марки «Сітроен».

— Це багато не дасть: адже банда могла вкрасти машину. У поліцію ніхто не заявляв про крадіжку машин? Перевір.

У двері постукали.

— Заходьте! — гукнув Челеї.

Двері відчинилися, і в кабінет зайшов Йоганн. У нього був дуже пом'ятий вигляд, обличчя бліде, одяг в грязюці…

Челеї схопився з місця.

— Йошка?

— Товаришу підполковник, дозвольте доповісти: завдання виконано…

Підполковник міцно потис йому руку і обняв.

— Ну всміхнись нарешті! — сказав Челеї, поплескавши капітана по плечу. — Тепер ти вже не безликий лакей Йоганн, а капітан розвідки Йожеф Берецкі!

Берецкі засміявся.

— Нарешті вдома! — зітхнув він. — Цілий рік у тому зміїному гнізді! Як сім'я, все гаразд?

Челеї ствердно кивнув головою.

— На жаль, мені довелося вирушити раніше. Не міг дочекатися призначеного строку, боявся, що прибуду надто пізно.

— Коцко, скажи, хай приготують чорну каву і дадуть щось поїсти, — звернувся підполковник до старшого лейтенанта. Коцка вийшов, дав відповідні вказівки і одразу ж повернувся.

— Ну, розповідай! — квапив Челеї капітана.

— Становище таке, — почав Берецкі. — Красная примусили повернутися додому. Вчора біля Шопрона його перекинули через кордон. Сьогодні вночі хлопчина має роздобути якийсь важливий винахід і о четвертій годині ранку передати матеріал Фреді. Де саме відбудеться передача, мені не вдалося встановити. Але сьогодні перед обідом я довідався, що, прийнявши матеріал, Фреді має знищити хлопчину. Я дізнався також, що Фреді — агент англійської секретної служби, для американців працює тільки побічно. З американцями він зв'язався через капітана Клерка. Певен, що, здобувши відкриття, він передасть його англійцям. Отже, для нього було б небажаним, щоб хлопець повернувся у Відень до Донована. В той же час не в інтересах і Донована, щоб хлопчина залишився живим. До речі, цей Краснай дивний юнак. Мені приємно було бачити, як він відлупцював там усю компанію. На жаль, я не мав змоги допомогти йому…

— Зажди, — перебив його Челеї. — Про хлопця потім. Мене цікавить Фреді.

— Ти знаєш адресу його квартири? — встряв у розмову Коцка.

— Ні. Здається, Клерк одного разу згадував Зугло [15] .

— Крім тих агентів, про яких ми знаємо, є в нього ще нові?

— Так. Йому пощастило завербувати кількох чоловік із танкових військ. На жаль, у матеріалах згадуються лише їхні клички.

— Дані про те, що Фреді працює на двох хазяїв, певні?

— Так, — відказав Берецкі.

— Ну, тоді ми знаємо справжнє прізвище Фреді, — серйозно промовив Челеї.

Коцка рвучко підняв голову і зацікавлено глянув на підполковника.

— Фреді, — вів далі Челеї, — це доктор Сегеді.

— Не може бути! — мимоволі вирвалось у старшого лейтенанта. — Фреді носить окуляри, в нього чорне волосся, а Сегеді русявий.

— І все-таки це одна особа. Природний колір волосся Фреді темно-каштановий. Коли ти зіткнувся з ним в інституті паталогічної анатомії, він залишив