Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

— Чий це вірш? — запитав Северсон, щоб продовжити перервану розмову.

— Нашого чеського поета Іржі Гавла. Він написав його ще у важкі часи боротьби за мир і безпеку нашої вітчизни. Тому він цю “Пісню про рідний край” закінчив так:

Ми віддаляємось від домівки і не побачимо її багато років, але зате ми в одному більш щасливі, ніж було покоління Іржі Гавла: можемо летіти з хорошим відчуттям на серці, що наша вітчизна і весь світ уже живуть у мирі…

— Подивимось, що в нас нового, — запропонував Северсон і ввімкнув телевізор.

Передавали репортаж про переможне закінчення обводнення Сахари.

В місцях, де кілька років тому була пустеля, тепер зеленіли пальмові гаї, а над ними в небі майоріли прапори усіх народів світу. Люди торжествували. Негр обіймався з американцем, росіянин з англійцем, чех з німцем. У центрі барвистих кущів посміхався великий портрет Жоліо-Кюрі, який ще в 1953 році провістив обводнення Сахари. Він заявив тоді, що людство могло б зросити Сахару за ті кошти, які витрачає на підготовку війни за один-єдиний місяць.

Репортаж закінчено. Починаються вісті Всесвітнього інформаційного та телевізійного центру.

— …Академік Сирцов запропонував сьогодні президії Всесвітньої Академії наук детально розроблений проект керування погодою… Якщо вдасться його здійснити, ми зможемо не тільки попереджати стихійні лиха, але й створювати найсприятливіші кліматичні умови на всій земній кулі. Проект спирається на перемогу над Арктикою та на нові відкриття в галузі атомної фізики…

Демонструється кілька кадрів з місця роботи академіка Гарінгера. За останнім повідомленням йому пощастило продовжити свердловину в глиб Землі до 305 кілометрів. Дослідження нижчих шарів ствердило припущення радянських вчених: надра Землі, безперечно, складені не з заліза, а з кам’янистої речовини…

Потім — огляд повідомлень, які передавались протягом дня.

— …Дослідницька група Бергера виявила в кризі поблизу Північного полюса троє мертвих людей. З попередніх знімків припускається, що між ними є і Амундсен…

Северсон схопився і широко розкритими очима дивився на екран. На жаль, на мутних знімках не можна розрізнити деталей.

“Головний кухар” зорельота Алена Свозилова та її тимчасовий помічник Северсон священнодійствують в кухні, синтезуючи потрібні поживні речовини. Це нелегка робота; вона вимагає зосередженості й пильності. І все ж Северсон часом визирає у вікно, щоб подивитись на невелику кульку, оточену тоненьким перстеньком: на Сатурн, до якого наближається “Промінь”.

— Сатурн… — промовляє він задумливо. — Шкода, що ми не пролетіли також мимо Марса та Юпітера…

— Я в цьому не бачу ніякої біди! — засміялась Алена. — Навратіл навмисне обрав такий момент для старту, щоб обминути ці планети. Вони зараз на протилежному боці системи, за Сонцем, і це добре. Ми мусили б неабияк маневрувати, щоб подолати їхню гравітацію, а вона досить велика, особливо у Юпітера… Ви нічого не втратили, Лайфе. Юпітер нецікавий взагалі: він складається з м’якої речовини, хіба тільки трохи густішої за воду, і огорнутий непридатною для дихання атмосферою. Марс — цікавіший, на ньому навіть існує життя. Але що ви побачили б здалеку? А в нас на “Промені” є копія документального фільму, привезеного з Марса радянською експедицією. Якщо хочете, ми переглянемо його сьогодні після роботи.

Северсона не довелось запрошувати двічі. Зразу ж по обіді вони з Аленою пішли до проекційної і ввімкнули апаратуру.

Засяяв екран. Перебігли титри; коротко показано подорож у міжпланетному просторі. І ось уже ракетоплан приземляється на засніженій рівнині чужої планети.

Небо над нею не блакитне, як на Землі, а рожевувате. З ракетоплана виходять вчені в скафандрах — адже повітря на Марсі занадто рідке і для дихання людини непридатне.

Мікроскопічний знімок сніжинок. Вони мають форму зірочок, як і наші, тільки простіші.

Під тоненьким шаром снігу знаходяться рослини, які нагадують лишайники.

Група вчених вирушає досліджувати околиці. За низьким горбом перед ними відкривається дивовижний краєвид: густий чагарниковий лісок. Тремтячими руками вчені досліджують будову рослин. Їх стовбури вкриті шпаристими дірками. На кінцях покручених гілок розкриваються віяла зелено-блакитних тичинок, які, мабуть, виконують функцію листя.

Новий кадр: літак стоїть серед талого снігу, крізь який продираються тисячі дрібних струмочків. Сніг зникає на очах.

З темного мокрого грунту швидко виростають низькі рослинки. У них немає стовбурів, листя та квітів, як у наших рослин. Це скорше кульки, нанизані на химерно вигнуті дротинки.

Чи живуть тут тварини? Так, і навіть таким чудним життям, що на Землі й не знайдеш схожого на нього. Деякі з них нагадують довгоногого павука, інші — богомола… Чи небезпечні вони для наших вчених? Анітрохи, бо ці тварини є, власне, ходячими рослинами. Вони мають такий же зелено-блакитний колір, як і рослини, а цей колір свідчить про наявність хлорофілу в їхньому організмі. При ближчому вивченні було встановлено, що вони, так само, як рослини, сприймають енергію безпосередньо від сонця, а матеріал на побудову свого тіла беруть з грунту… Чому рослини тут ходячі? Зі зміною пори року і появою снігу ці створіння відступають до теплішої смуги…

Але Северсону того разу так і не вдалось додивитись фільм до кінця: примчав Вроцлавський і, не пояснюючи, в чому справа, потягнув друзів до обсерваторії