Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це фіаско, Людо, — я пробігла мишкою до підвалу сторінки і опустила голову на холодну поверхню столу.
— Ти зараз про свої пригоди в морзі і ванні процедури?
— Я про оренду квартири, трясця! — я різко підняла голову, і мало не загарчала. — І смикнув мене біс тобі все розповісти! Ти ж не злізеш з мене тепер!
— А чого ти чекала? — вона подула на свою руку і придивилася до нігтів, зігнувши брову. — Криво... Знову, курва, криво!
— Підтримки я чекала, — кисло відповіла.
Людка, очікувано, гмикнула, і з войовничим поглядом стала витирати невдалий манікюр.
— Не буде її! — беззлобно заперечивши, подруга підняла погляд. — Ти вже тричі продинамила такий ходячий секс! Я між іншим загуглила твого пана Кім-Гальяно.
Я підкинула брови і реготнула. Ні, ну а чого я ще могла від неї чекати?
— Як знала, що твоя вчена довбешка не додумається до такої простої речі! І ось що я скажу! Мужчина не набрехав тобі ні словом! Ця квочка дійсно майбутня мадам Гальяно. Я нарила її фотки з Лео. Мережа пам'ятає все, навіть те, що було видалено. Ну-у, так мій хакер тире геймер завжди говорить.
— Охрініти! Тобі не в меді вчитися потрібно було, а до поліцейської академії вступати.
Скривившись, я скисла зовсім. Перестали цікавити і квартири, та й взагалі, я знову замислилася. Він не брехав. Тоді як повинен почувати себе хлопчина, чию дівчину відбив не просто якийсь рандомний перець, а власний батько?
— Чого замовкла? — Людка закликала мене до уваги. — Пєнтіум запрацював?
— Здається, так.
— Ось! Хто окрім мене наставить тебе на шлях істинний, дурепо ти моя кохана?
— Шляху ти мій тернистий! — за кадром почувся благаючий голос Андрія, і я реготнула. — Нам за годину треба бути у Колі на іншому кінці району, а ти досі у футболці і в трусах!
— Дай нігті дофарбувати! Йди, краще дістань курку з духовки. І спробуй тільки на ній свої відбитки залишити, я тебе приб'ю! Це тітці Наташі!
— Нічого не міняється, — я похитала головою і задивилася на подругу, яка гарнішала щоденно.
— Ось що означає кохання... — прошепотіла, а Людка дивним чином мене добре розчула.
— Не розводь демагогію, Катерино. Йди краще розведи розпусту з Лео. Я схвалюю! — вона висунула смішно кінчик язика і почала фарбувати нігті знову.
— Ти і професора психології схвалювала, — резонно зауваживши, чекала її аргументів.
— Про нього "гугл" не видавав таких подробиць про стан і положення його персони в суспільстві.
— Що я чую? — я й справді здивувалася, але Люда перебила мене, і вже серйозним тоном спитала:
— Ти хочеш його? Давай відкинемо усе лайно, і ти просто відповіси на звичайнісіньке питання! Ти хочеш цього хлопця чи ні? Тільки чесно, Катю!
Я провела пальцем уздовж краю столу і зачепилася поглядом за годинник на своїй руці. Згадавши, як мені його повернули, я відразу і без роздумів відповіла правду:
— Так.
— Тоді що заважає?
— Він бабій, Людо, — відповівши, я піднялася і вирішила, що пора одягатися і їхати на лекції.
— Фігня, — відмахнувшись, Люда знову стала стирати лак з нігтів.
— Фігня? У мене вже були стосунки з одним таким...
— Він говорив у відкриту, що трахає когось у тебе за спиною? Чи може він був відвертий так само, як цей Леонард в морзі. До того ж! — Людка сіла ближче до монітора і прошепотіла: — Ти, подруго, сама сказала, який кайф отримала тільки від масажної терапії ясен. Уяви, що буде, коли його рот добереться далі.
Я закотила очі і кинула футболку на ліжко.
— А перегони? Тоталізатор і бійки? — випалила на емоціях.
— Чоловічі іграшки! Ні, ну ти взагалі... дурепа?!
— Ти хотіла тільки що тупою мене назвати? — я щиро обурилася.
— Саме так! — вона завмерла, а видихнувши продовжила: — Катю, не усі чоловіки ідеальні! Хтось, як мій, грає безперервно в ці війни із зомбаками на екрані, хтось ганяє на байку, хтось бухає, а хтось... скаче в гречку. Подумай про те, що гірше.
— У нього були стосунки з дівчиною, які він називав : "просто трахаємося"! — заперечивши, все ж розуміла, що Люда права.
— Це з тією, яку він і своєю дівчиною не вважає? Здається, він тобі прямо сказав, що у них просто секс. Не більше. Це хіба стосунки? Це тупа...
— Не лайся! — я скривилася.
— Добре, матусю.
— Люда, трясця! — я мало не вилаялася вголос.
— Що «Люда» відразу? Це ж екзотика яка! Азіат! Тобі не цікаво?
— Він тільки на половину... — я таки вилаялася, тому що зараза мене піймала. — Так, все!! Дуй на свою цю вечірку за сорок! Мені пора в центр, а потім на нічну зміну.
Людка відкинула ватні тампони і склала руки на грудях:
— Як переїдеш, щоб відразу мені повідомила адресу! І фотки квартири надішли!
— Добре-добре! Матусю! — повторивши її, я скривилася.
— Поговори мені ще! Люблю тебе!
— І я!
Екран ноутбука вже встиг вимкнутися, а я все обмірковувала слова Люди. Раціональне зерно в них, як і завжди, було. Проте я наполегливо не бажала ростити його. Бо питання залишилося відкритим: навіщо мені стосунки на один раз? Як і раніше, я не бачила в подібному ніякого сенсу. Вирішивши, що ще трохи і запізнюся, я вже підходила до дверей, коли у вітальні пролунав занадто вже солоденький вигук.
— Ma Bella! — лагідний голосок точно належав Бернарду.
Я причаїлася біля дверей, розуміючи, що зараз вибухну від сміху. Завбачливо закривши рота рукою, огляділася і тихо, навшпиньках, відійшла до шафи.
У кишені несподівано ожив стільниковий. Діставши гаджет, увійшла до нашого з Марі чату, і мало не сповзла по стіні. Сміх так сильно рвався назовні, що я майже задихалася. Мабуть, ми переборщили з рецептурою. Обидва хлопці виглядали так, ніби занурили обличчя у банку з коричневою фарбою.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман», після закриття браузера.