Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

-Ти тоді почни з найцікавішого. Щодня потроху мене просвічуватимеш.

-Гаразд! - погодилася охоронниця, - Почну, мабуть з дзеркалиці. Чудний дух, але корисний, якщо, звісно,  господаря полюбить.

-Дзеркалиця? У дзеркалі живе?

-А де ще, звичайно, у дзеркалі. Поселяється тама, де дзеркало старе... - Стьопка розплющила очі і розгорнулася, щоб подивитися на старе дзеркало на стіні, - ага, в цьому є дзеркалиця!

-Так-а-а? - протягла Стьопка недовірливо, - але я нічого не помічала в ньому... і не говорила вона ніколи зі мною...

-Так вона безлика і безголоса.

-Хм, а користь у чому? Прищі у дзеркалі маскує?

-Хіханьки тобі все, - дорікнула Лукерія, - дзеркалиця майбутнє бачить! Може показати, якщо заслужиш!

-О ні, майбутнє знати я не хочу! А раптом там щось погане? Що за життя тоді буде? Сиди і трясись? Ні, дякую!

-Не хочеш - і не треба! Хтось просить?

-Далі розповідай, ще хочу!

-Ну, кринниця. У колодязній воді живе. Дуже вода стає смачною, якщо в колодязі оселиться.

-Треба буде нашу полікувати. Мітю попросити допомогти їй чи кого?

-Так, водяник у цій справі найкращий лікар. Запитай його... А ще дух добрий є, дрьомою, зветься.

-Від слова "дрімати"? – припустила Стьопка.

-Ага. Токмо, його кликати треба, сам не прийде. Коли у будинку дитинка з'явиться, для сну міцного він дуже потрібний! З ним дитинка всю ночі спить, мамку не тривожить.

-Корисний дух, згодна. А ще?

-Ще... ну, отєть, наприклад. Якщо цей до хати заявиться, то на хазяїна лінь нападає, та така, що з печі не злізеш!

-Прикольно... А я думала, що лінь, це риса характеру, - здивувалася жінка, - а ще, хто є?

-Підміниш! Це дитина мари, яким вона замінює людську дитину.

-Що це за мари?

-Мари - душі покійних проклятих, неприкаяні, дуже злі. У господарів дитину поцуплять, натомість свою підсунуть.

-А навіщо?

-Життя хорошого бажають для своєї дитини, людського.

-А як людині зрозуміти, поміняли їй дитину, чи ні? Чи є якісь ознаки?

-Підміниш злісний, шкідливий, прокази підлі здійснює, кричить постійно. Але дивно грає на будь-яких інструментах! Мелодія до чого гарна виходить!

-О, у моїх колишніх сусідів, точно, сина підмінили! Вони такі хороші люди, а він – паскудник! Весь будинок від нього страждав. Але на піаніно грав – заслухаєшся!

-Може бути, може бути...

-А ще про когось розкажи, - попросила Стьопка, жадібно вбираючи інформацію про невідомий світ, у якому вона, виявляється, жила. Це прямо казка, тільки наяву.

-Шишиги. Ті заводяться, якщо в хаті п'янки-гулянки... Хлівник - в хліві живе, - продовжувала Лукерія, - Стрибка, ось ще дух цікавий. У людину вселяється і з того часу, той стає завзятим, від цього і «стрибком» кликають. Швидко справи у нього робляться, за що не візьметься – успішно завершує. Удачливий, скрізь встигає. І все через духа стрибку.

-Здорово, щастить деяким...

-Не заздри! Той, в кого стрибка вселиться – короткий вік живе.

-Тьху на нього, тоді!

-Так що, господине, багато різних хатніх духів є, всіх так відразу і не згадаєш...

-А ти тільки про домашніх духів знаєш?

-Про різних чула. Про яких тобі ще баяти?

-А хто такий хапун, знаєш? - запитала Стьопка і затамувала подих.

-Знаю, звісно! Він лютий дух! Краде богатирів і дів прекрасних! Іноді, буває і дитятко...

-А навіщо?

-Багатирів для важких робіт. А дів, сама здогадайся, для чого!

-А... дітей?

-Так баби, які діток не мають, доручають хапуну викрасти для них дитину. За платню.

-Тобто, хапуни на замовлення працюють?

-Так. Або, якщо хтось сам по собі сподобиться... а ти що, про них чула?

-Розумієш, Лукеріє... на мене один такий напав сьогодні, - і Степанія розповіла охоронниці все, що з нею сталося.

-Собача кров! - ахнула Лукерія, коли розповідь завершилася, - біда прийшла, відчиняй ворота!

-Думаєш, не відчепиться? – зітхнула Стьопка. Гарний настрій миттю випарувався.

-Знаю! Замовив тебе хтось хапуну! Не інакше!

-Чому одразу замовив? Ти ж казала, якщо йому сподобається...