Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

—А що? —нетямуще поцікавилась, прожовуючи.

—Стань поруч. Якщо не кланяєшся, то хоча б в очі дядькові не дивись.

—Він твій дядько?

—Уяви.

Я кивнула, та ще й спробувала посміхнутись. Ух ти що, він мене вже з сім’єю знайомить.

Коли вартовий покинув покої, замість нього на порозі постала фігура кремезного, високого чоловіка. Знову... Подих перехопило, всередині усе стиснулось від страху, а коліна підкосились.

—Дядьку. —Густав зробив крок до нього, але помітивши мій стан, швидко підхопив за талію. —Орисіє? —його погляд вп’явся у мене, а потім він почав дбайливо стирати холодні крапельки поту з мого чола.

—Дівчині погано? Я можу викликати лікаря. —мов ні в чому не бувало, запитав Луїс. Звичайно, мені погано, козел ти старий! Як я можу почувати себе добре у його присутності?

—Це він. —тихо прошепотіла на вухо Густаву, обхоплюючи за плече. —У коридорі... такі ж самі відчуття.

Спочатку принц недовірливо зміряв мене поглядом, але помітивши, що мій стан стає усе гіршим з кожною секундою, мовив:

—Дядьку, залиш нас, будь ласка. Я сам до тебе прийду.

Було помітно, як зіниці чоловіка тут же розширились, а як тільки я нахабно подивилась на нього, на щоці й взагалі луска лізти почала.