Читати книгу - "Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер"

Що ж до мене, то я відчув полегшення. Я прийняв точку зору містера Трелоні: якщо цариця була справді такою, якою ми її уявляли, — такою, яку ми тепер справді приймали на віру, — вона не повинна шкодити нам, адже ми повністю втілювали її бажання. Я почувався досить спокійно, але в мене були інші причини для хвилювання, які я не міг викинути з голови. Найголовнішою серед них був дивний стан Маргарет. Якщо у ній і справді були дві сутності, що станеться тоді, коли вони обидві перетворяться на одну? Знову і знову міркував я над цією справою. Мене нітрохи не заспокоювало те, що сама Маргарет була задоволена, а її батько покірно погодився з таким станом. Кохання — егоїстичне почуття й не визнає конкуренції.

Мені здавалося, ніби я чую, як стрілки рухаються циферблатом годинника, як морок перетворюється на темряву, темрява на світанок, а світанок на світло, й усе це посилювало мої почуття. Врешті я підвівся з ліжка і почав ходити коридорами.

Всі до єдиного спали, я міг чути рівномірне дихання кожного, і моє серце раділо, що ця тривожна ніч минула безпечно. Я вийшов із будинку і спустився до моря кам’яними східцями. Плавання освіжило мої нерви, і я знову став собою.

Коли я піднімався по східцях, сходило сонце.

І все ж таки я був стривожений. Усе було занадто яскраве, як це деколи буває перед початком шторму. Коли я зупинився, на плече моє лягла чиясь долоня, і, обернувшись, я побачив Маргарет. Цього разу це була моя Маргарет! Моя давня Маргарет, і я відчув, що цей останній день принаймні добре почався.

Але, на жаль, радість тривала недовго. Коли ми зайшли в дім, почалася та сама рутина: тривога, надія, одухотвореність, глибока депресія і апатична віддаленість.

По сніданку ми зібралися в печері, де містер Трелоні пояснив розміщення кожної деталі. Він мав із собою великі сувої паперу, на яких були плани з вимірюваннями, знаками і кресленнями, які він скопіював із давніх своїх записів. Як він пояснив, ці плани містили всі ієрогліфи зі стін, стелі й підлоги гробниці в Долині Мага.

Містер Трелоні пояснив нам і деякі інші речі, які не були викладені на схемі. Наприклад, те, що заглиблення в столі точно відповідало формі чарівної скриньки й було призначене для неї — ніжки цього стола були позначені на підлозі зміями різних форм, голова кожної була обернута в напрямку такої ж змії, що оповилася довкола ніжки стола.

Крім того, мумія повинна була лежати головою на захід і ногами на схід згідно з природними земними струмами.

— Якщо таким був задум, — сказав містер Трелоні,— а я припускаю, що таким він і був, то сила та мала певне відношення до магнетизму чи до електрики. Може, тут фігурує й інша сила, наприклад, випромінювання радію. Я експериментував із ним, але камінь, із якого виготовлена скринька, не піддасться його впливу — напевне, вона належить до класу інертних елементів, які відкрив сер Вільям Рамзай. У цій скриньці, зробленій із метеорита, можливо, міститься якийсь елемент, невідомий у нашому світі, і в ній може бути ув’язнена якась могутня сила, яка звільниться, коли скриньку відчинять.

Містер Трелоні помовчав і заговорив знову:

— Є одна річ, яка, мушу признатись, збивала мене з пантелику. Це, можливо, не найважливіша річ, але в таких справах, як ця, ми повинні вважати важливим усе. Не можу уявити собі, що в справі, обдуманій з такою надзвичайною скрупульозністю, проґавили таку деталь. Як можна побачити з плану гробниці, саркофаг стоїть біля північної стіни, чарівна скринька скерована на південь. Простір, який покриває остання, без жодних символів. На перший погляд, це могло б вказувати на те, що креслення робили після розміщення саркофага в гробниці. Але більш докладне обстеження виявить, що символи на підлозі розміщені таким чином, щоб досягнути певного ефекту. Бачите, тут написи ідуть у правильному порядку, наче вони перескочили через пропуск. Лише звернувши увагу на певні ефекти, починаєш розуміти, що в цьому є якесь значення. Що це за значення — ось що нам хотілось би дізнатись. Подивіться на верх і на низ вільного простору, який лежить на захід і на схід щодо узголів’я і ніг саркофага. Тут продубльовані ті самі символи, але розміщені вони таким чином, що частини кожного з них є невід’ємними частинами якогось іншого напису, розміщеного навхрест. Лише поглянувши на загальний вигляд верхньої чи нижньої частини, ви побачите символічне значення малюнку. Бачите! Вони потроєні по кутах і в центрі, як угорі, так і внизу. В кожному разі зображене сонце, поділене навпіл лінією саркофага, немов горизонтом. Поруч із кожною половинкою розміщена ваза, яка в ієрогліфічному письмі означає серце — «аб», як називають його єгиптяни. За кожною з них є ще одна фігура — пара широко розкинутих рук, це — детермінанта «ка», або «двійника». Але їх відносне положення відрізняється вгорі й унизу. В узголів’ї саркофага, верх «ка» повернутий в бік вази, але в ногах — розкинуті руки звернуті в протилежний бік.

Таке розміщення символів означає, мабуть, що під час проходження сонця з заходу на схід — від заходу до сходу, себто крізь нижчий світ, уночі — серце, яке залишається матеріальним навіть у гробниці й не може її покинути, просто обертається, щоб завжди лежати на Ра, богові сонця, джерелі усього добра; а двійник, який репрезентує активний принцип, йде куди забажає і вночі, і вдень. Якщо все це правильно, то це попередження, пересторога, нагадування про те, що свідомість мумії не спить і з нею слід рахуватися.

Або, можливо, це зображення має на меті пояснити, що певної ночі після відродження «ка» назавжди залишить серце, вказуючи на те, що цариця воскресне для фізичного існування. Що станеться в такому разі з її пам’яттю і досвідом її мандрівної душі? Найважливіша цінність її відродження буде втрачена для світу! Проте це мене не насторожує,