Читати книгу - "Престиж"

Зізнаюсь, що тієї миті моя рішучість похитнулася і я навіть озирнувся, щоб подивитися, чи залишається Ренді зі своїм екіпажем у межах досяжності. (Його і слід загув!) Зробивши кілька кроків, я геть занепав духом, коли натрапив на рукописний плакат, прикріплений до стіни біля головного входу:

НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ

ВХІД ЗАБОРОНЕНО!

Поки я вчитувався в ці слова, електричні розряди згасли так само швидко, як і з’явилися, і це видалося мені добрим знаком. Я постукав кулаком у двері.

Кілька секунд по тому двері відчинив Нікола Тесла власною персоною. Його обличчя виражало роздратування заклопотаної людини, яку відволікли від справ. Невдалий початок, але я був налаштований виправити ситуацію.

— Містер Тесла? — мовив я.— Мене звуть Руперт Енджер. Може, ви пам’ятаєте наше листування? Я писав вам з Англії.

— Я не маю знайомих в Англії.— Він витріщався на якусь точку за моєю спиною, ніби підраховуючи, скільки англійців я привів із собою.— Будь ласка, повторіть ваше ім’я, шановний сер.

— Руперт Енджер. Я був присутній на вашій лекції в Лондоні і дуже зацікавився…

— Ви — фокусник? Той, кого шанує містер Еллі?

— Так, я фокусник,— підтвердив я, хоча суть другого питання була мені незрозуміла.

— Можете увійти!

Перших вражень від зустрічі з ним було чимало, і, само собою, їх стало набагато більше, коли минуло кілька годин спілкування. Цього разу я звернув увагу на його обличчя — худе, розумне, привабливе, з яскраво вираженими слов’янськими вилицями. Тесла носив тоненькі вуса й мав рідке волосся, розчесане на прямий проділ. Складалося враження, що він не переймається своєю зовнішністю — такий вигляд має чоловік, який важко працює і лягає спати лише тоді, коли валиться з ніг від втоми.

Тесла наділений надзвичайною пам’яттю. Щойно я відрекомендувався, він пригадав не лише зміст коротких послань, якими ми нещодавно обмінялися, а й мій лист восьмирічної давнини, коли я замовив текст його лекції.

У лабораторії він познайомив мене зі своїм асистентом, містером Еллі. Як виявилося, цей непересічний чоловік відіграє багато ролей у житті Тесли й виконує різні функції — від помічника й співавтора до слуги й компаньйона. Містер Еллі здивував мене несподіваним зізнанням, що захоплюється моєю творчістю. У 1893 році він бачив мій виступ у Канзас-Сіті і зараз висловив свої думки про сценічну магію у лаконічній, але професійній манері.

Судячи з усього, інших асистентів тут немає — вони працюють удвох. Єдине товариство — чудернацька апаратура. Я свідомо описую прилади як живі істоти, зважаючи на те, що Тесла має звичку говорити про свої апарати так, ніби вони здатні мислити й відчувати. Приміром, учора я чув, як учений сказав, звертаючись до Еллі:

— Він знає, що насувається гроза.

І трохи згодом:

— Гадаю, він хоче, аби ми спробували ще раз.

Здавалося, Тесла почувався зручно в моєму товаристві; ворожість, продемонстрована ним у перші миті знайомства, безслідно зникла. Він оголосив, що вони з Еллі мають зробити перерву на обід, і ми втрьох заходилися їсти простий, але ситний ланч (Еллі хутко приніс необхідні харчі з однієї з бічних кімнат). Тесла усівся трохи далі від нас, і я зазначив його прискіпливість — він пильно оглянув кожен шматочок, перш ніж кинути його до рота, й жбурнув у смітник близько половини своєї порції. Пережовуючи їжу, він повсякчас протирав руки й прикладав до губ серветку. Перш ніж приєднатися до нас, він зібрав недоїдки й виніс їх надвір, ­після чого ретельно вимив і насухо витер посуд, склав усе в шухляду і зачинив її.

Потім Тесла докладно розпитав мене про застосування електрики в Британії: наскільки широким є запровадження електроенергії, які довгострокові плани має британський уряд щодо виробництва й передачі енергії, які способи передачі і можливості використання мають провідне значення. На щастя, перед тим як покинути Англію, я підготувався до зустрічі з Теслою і виконав «домашню роботу» з цієї теми, тож зумів підтримати бесіду на належному рівні. Він, певно, оцінив мої зусилля. Йому було особливо приємно дізнатися, що чимало британських підприємств, на відміну від американських, тяжіють до його багатофазної системи.

— У більшості міст досі надають перевагу системі Едісона,— пробуркотів він і заглибився в технічний аналіз недоліків, властивих методам його суперника.

Я здогадався, що він часто обговорював цю тему з фахівцями, здатними сприймати його аргументи значно краще, ніж я. Суть претензій Тесли полягала в тому, що люди, які нехтували його системою змінного струму, втрачали багато часу і безліч можливостей. Розмірковуючи про це питання та деякі інші, пов’язані з його роботою, він справляв враження нудного й антипатичного чоловіка, хоча загалом я вважав його розумним приємним співрозмовником.

Зрештою він перейшов до запитань про мене, мою кар’єру, мої зацікавленість електрикою і плани щодо використання останньої.

Перед від’їздом з Англії я твердо вирішив: якщо Тесла намагатиметься вивідати секрети моїх фокусів, він буде єдиною людиною, для якої я зроблю виняток і розкрию все, що завгодно. Це здавалося правильним. Коли я слухав його лекцію в Лондоні, мене вразило, що він поводився наче професійний ілюзіоніст, який з неменшим задоволенням дивує і містифікує публіку, але, на противагу фокусникам, він залюбки — за власним бажанням — ділився своїми таємницями з глядачами.

Та він не виявив жодних ознак цікавості до магії. Я збагнув, що немає сенсу продовжувати й дозволив йому скеровувати бесіду на власний розсуд. Протягом ­однієї чи двох годин він дотепно розповідав про конф­лікти з Едісоном, боротьбу з бюрократією і науковою спільнотою, а також перелічив більшість своїх досягнень. Його нинішня лабораторія здебільшого існувала за рахунок коштів, отриманих завдяки розробкам останніх років. Він установив перший у світі гідрогенератор, що забезпечував електроенергією ціле місто: електростанція розташовувалася поблизу Ніагарського водоспаду, а привілейованим містом став Баффало. Тесла справді сколотив солідний капітал на Ніагарі, але, подібно до багатьох людей, які несподівано розбагатіли, часто замислювався, чи надовго вистачить цих грошей.

Я старався якомога делікатніше повертати розмову в русло фінансових питань, оскільки йшлося про одну з небагатьох царин, де наші інтереси збігалися. Звісно, він не міг розкрити незнайомцю подробиці свого економічного становища, проте було очевидно, що пошук фінансування надзвичайно турбує його. Він кілька разів згадав Дж. П. Моргана, свого теперішнього спонсора.

Жоден із нас не обмовився жодним словом про безпосередню мету мого візиту, але найближчими днями ми матимемо достатньо часу для цього. Вчора ми лише познайомилися і спробували краще пізнати один одного.

Я майже нічого не написав про головну особливість його лабораторії. Впродовж усього обіду і подальшої тривалої розмови над нами височіла Експериментальна Котушка. Ба більше, вона займає весь простір лабораторії — там немає іншого обладнання, окрім кількох індикаторних і калібрувальних приладів.

Котушка вирізняється гігантським розміром. Тесла каже, що її діаметр перевищує п’ятдесят футів, і я ладен повірити в це. Тьмяне освітлення надає Котушці похмурого, зловісного вигляду — принаймні, коли вона вимкнена. Збудована довкола центрального осердя (ним служить нижня частина високої металевої жердини на даху, яку я помітив під час підйому), Котушка намотана на численні дерев’яні та металеві рейки, причому намотка стає дедалі складнішою в міру наближення до осердя. Будучи цілковитим профаном, я не бачив жодного сенсу в цій конструкції, що