Читати книгу - "1793"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не знаю більше того, що вже сказала. Можу розпитати, але це небезпечно, Петтерссон тільки й чигає. Якщо даси мені платню за пів мотка пряжі — дізнаюся.
Анна Стіна вже пряде значно краще, хоча й не так швидко, як Юганна. Їй так само далеко до виконання своєї квоти, як і більшості дівчат, але вона принаймні може раз-двічі на тиждень купити собі масла і м’яса. І хоча половина платні — доволі висока ціна, їй доведеться кілька вечорів лягати спати голодною, але рішення однозначне:
— Домовилися.
Зараз Анні Стіні сняться інші сни, не такі, як раніше. Юганна вже давно дихає глибоко й рівно, а Анна досі дивиться у стелю і бачить на ній відображення своїх думок. Бачить бліду мертву маму Маю в чорній могилі. Бачить Андерса Петтера, Лісандера, суддю, пальтів, головного наглядача, і всі вони дивляться на неї зверхньо й глузливо. Ось і сон підкрався.
Від самого дитинства їй снилася пожежа. Той страшний червоний півень, який описувала їй мама Мая, вбиваючи в голову небезпеку вогню. Вогонь ніколи не дав спокою їй і проник у сни її дочки. Раніше у снах вогонь викликав жах. Зараз сни ніби й ті самі, але ролі змінилися. Тепер вона сама — вогонь, червоний півень. Знищує все на своєму шляху. В’язниця, церква, передмістя, маєтки, міський суд — вона палить усе й відчуває безмежне щастя. У її страшному гарячому нутрі зникають один за одним усі її кривдники. Коли прокидається посеред ночі від свого сну, серце шалено стукає в грудях від незбагненої ненависті. В’язниця у її житті для того, щоб навчити прясти й повернути в життя продуктивною і слухняною працівницею мануфактури. Але найперше завдання в’язниці — навчити її ненавидіти.
Юганнині розпитування дали результати лише в кінці тижня. Анна Стіна звикла, що під час нічних розмов не бачить обличчя тієї, з ким розмовляє. Це добре. У своїх мріях вона може наділити цей голос тим обличчям, яке захоче. Хай вона буде здоровіша, кругловидіша.
— Альму Ґуставсдоттер багато хто пам’ятає, хоча чимало й таких, що були в ті часи тут, але не пам’ятають, або думають, що пам’ятають, бо чули про неї від когось. Вона пряла з нашого краю, їла з однієї миски з Вівцею. Привели її торік восени, втекла у березні. Хворіла на французьку, то її часто гнали в лікарню митися і на ртутні процедури. Узимку її звинуватили в крадіжці й відшмагали. Добре, що не Петтерссон.
— А втечу?
— Усі сходяться на одному. Альма була на вечірній молитві, вечеряла з усіма, лягла в ліжко, коли погасили лампи. Уранці ліжко було порожнє. Наглядачі обшукали все. Перевернули всю залу, усі ліжка знесли на середину, простукали підлогу, перевірили ґрати. Потім ми через вікна бачили, як вони своїми шпагами й палицями штрикали кущі. Альми Ґуставсдоттер так і не знайшли. Зникла.
Анна Стіна відчула гостре розчарування. У всій цій історії немає нічого, що могло б їй допомогти. Ніяких деталей, що дали б їй змогу втекти.
— І це все?
— Не так багато за пів мотка пряжі, правда? — з якимось навіть задоволенням прошепотіла Юганна. — Заспокойся. Є ще дещо. Говорила з однією дівчиною, її ліжко зразу біля дверей. Каже, точно знає, що сталося. Вона не стара, але, на жаль, не всі клепки на місці. Розповіла, що в той час, коли Альма зникла, вона часто прокидалася серед ночі. Мовляв, замок на дверях дзенькав. Вона подумала, що то дух з кладовища намагався зайти до зали й знайти собі поживу. І так повторювалося кілька ночей. Вона вкривалася з головою і цокотіла зубами. Зрештою він таки відімкнув двері й зайшов. Вона відчула протяг. Ну от, вона каже, що дух заліз у залу й зжер бідолашну Альму, після чого повернувся у свою могилу.
— Ти сказала, що Альму звинуватили в крадіжці. Що вона вкрала?
— Украла олов’яну ложку, якої в неї не знайшли, а ще кілька коробочок з ліками. Казала, що дуже зуб болів. Тепер ти знаєш про Альму Ґуставсдоттер усе, що знають інші. Навіть більше, бо ти знаєш ще й про голодного духа. Знаю, що не дуже багато, але все одно мусиш заплатити.
Щось у цьому є, Анна Стіна відчуває. Дівчина, ложка, ліки з лікарні, зубний біль, дзенькання замка вночі… Вона звернулася до Юганни востаннє:
— А з Вівцею ти говорила?
— Пф! З нею вже багато років ніхто не говорив. Вона розмовляє тільки сама з собою.
Наступного дня після сніданку Анна Стіна почала підсувати свій верстат все ближче й ближче до Вівці. Стара непорушно дивилась у якусь невидиму точку своїм здоровим оком і автоматично пряла. Дівчина спробувала розчути, що бабця безперестанку бурмоче, так тихо, що наглядачі не могли розібрати. Її бурмотіння губилося між рипінням коліс верстатів, і Анні довелося підсунутися ще ближче. Нарешті вона почула щось схоже на дитячу лічилку, — не пісня, бо без мелодії, але ритмічно, у такт педалі.
— Три оберемки, три сплески, три десятиліття, три десятиліття і три тисячі ліктів пряжі на день, усього хорошого — по три.
Коли наглядач на хвилину вийшов із зали, Анна Стіна якомога ближче нагнулася до Вівці й шепнула їй на вухо:
— Три сплески — це про ваших дітей?
Вівця здригнулася і збилася з ритму. Здоровим оком глянула на Анну Стіну, ніби вперше її бачить. Потім наморщила лоба й повернулася до пряжі. Знову зловила ритм педалі й почала повторювати те саме:
— Три оберемки, три сплески, три десятиліття, три десятиліття і три тисячі ліктів пряжі на день, усього хорошого — по три.
— Ви тут уже тридцять років?
Баба знову збилася і глянула на Анну.
— Ви пам’ятаєте Альму Ґуставсдоттер, її привели минулої осені, а навесні вона зникла? Ви їли разом.
Вівця ніби завагалася, що їй вчинити, а потім схилилася до Анни:
— Кажуть, я це зробила, бо ненавиділа їх. Але ні, навпаки. Я їх любила й звільнила їх від того болю, який світ для них приготував. Кожен день гірший від минулого. І я рада, бо щоразу, як сонце сходить, я бачу, що правильно зробила.
Анна Стіна навіть не знала, що на це сказати, тільки кивнула, а Вівця знову стала прясти:
— Три оберемки, три сплески, три десятиліття, три десятиліття і три тисячі ліктів пряжі на день, усього хорошого — по три.
Безнадія захлиснула Анну. Схоже, Вівця — просто ще одна божевільна, ще одна божа істота, яку ця жахлива в’язниця зламала й перемолола. Несвідомий придаток до свого верстата.
Повертати верстат назад на позначене крейдою місце Анна Стіна не стала
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1793», після закриття браузера.