Читати книгу - "Якщо кров тече"

Мортон насупився.

— Це навряд чи було б етично.

— Ви помиляєтеся, — сказала Голлі. — Я перевірила закони. Розмовляти з пацієнтом іншого терапевта було б неетично, але ви можете дати терапевту моє ім’я і номер, якщо я дам вам такий дозвіл. І я його даю.

Голлі почекала на відповідь.

4

Вона зупиняє запис, щоб перевірити час і взяти ще кави. Друга чашка викличе нервове збудження й кислот­ний розлад травлення, але кава їй потрібна.

— Я бачила, як він обдумував це, — каже Голлі в телефон. — Думаю, шальки перехилило те, що він знав, як добре виглядатиме моя історія в його наступній книзі, або в статті, або у платному виступі. Так і сталося. Я пізніше прочитала одну статтю і подивилася виступ на конференції. Він змінює місця подій і кличе мене Керолін Г., але в усьому іншому видає все як є. Йому особливо добре вдається говорити про те, що сталося з нашим злочинцем, коли я вдарила його шкарпеткою. На відео публіка аж зойкала. І віддам йому належне: закінчуючи присвячену мені частину лекції, він завжди каже, що був би радий почути від кого-небудь про пацієнтів з подібними маячними фантазіями.

Вона зупиняє запис, щоб подумати, а тоді знову його запускає.

— Доктор Мортон подзвонив учора ввечері. Минуло немало часу, але я одразу впізнала його і зрозуміла, що це приведе мене до Ондовскі. Пам’ятаю ще одні твої слова, Ралфе: у світі точно є зло, але є також і сила добра. Ти думав про той знайдений уривок меню з ресторану в Дейтоні. Ту дрібницю, що пов’язала вбивство у Флінт-Сіті і два подібних в Огайо. Саме тому була залучена я — через якийсь обривок паперу, котрий легко могло здути геть. Можливо, щось хотіло, аби він був знайдений. Принаймні мені подобається так думати. І можливо, та сама сила має для мене іншу робо­ту. Тому що я вмію вірити в неможливе. Мені не хочеться, але я вмію.

Вона зупиняється й кладе телефон у сумочку. Їхати до аеропорту й досі дуже рано, але вона все одно поїде. Тому що це її стиль.

«Я й на власний похорон прибуду раніше», — думає вона й запускає айпад, щоб викликати найближчу машину через «убер».

5

О п’ятій ранку печера терміналу в аеропорту майже зовсім порожня. Коли він повниться пасажирами (а іноді просто репається від їхньої гамірної метушні), музика, що долинає з динаміків над головою, майже непомітна, але о цій порі, коли їй нема з чим змагатися, крім гудіння машини, що миє підлогу, «The Chain» від Fleetwood Mac звучить не просто моторошнувато, а наче провісник лихої долі.

У зоні вильоту зачинено все, крім пекарні, але для Голлі це згодиться. Вона опирається спокусі поставити на тацю ще одну каву, натомість вибирає бейґл і помаранчевий сік у пластиковому стаканчику і відносить тацю до дальнього столика. Озирнувшись і перевіривши, що близько нікого нема (насправді, вона зараз єдина клієнтка), Голлі виймає телефон і продовжує звіт, говорячи тихо й раз по раз зупиняючись, щоб вишикувати думки. Вона й досі сподівається, що Ралфу ніколи не доведеться слухати цей звіт. Сподівається, що те, в чому вона бачить чудовисько, виявиться всього лиш тінню. Але якщо він його таки слухатиме, Голлі хоче впевнитися, що він почує все.

Особливо якщо вона помре.

6

Зі звіту Голлі Ґібні для детектива Ралфа Андерсона:

Досі 16 грудня. Я в аеропорті, приїхала раніше, тож маю час. Якщо точніше, то немало часу.

[Пауза]

Здається, я закінчила на тому, що розказала тобі, як зразу впізнала доктора Мортона. З першої ж ноти, як то кажуть. Він сказав, що після нашого сеансу з’ясовував зі своїм юристом (як він заявив, через цікавість), чи я не помилялася, коли сказала, що зв’язати мене з терапевтом іншого пацієнта не буде порушенням етики.

«Виявилося, що це сіра зона, — сказав він, — тож я не робив цього, особливо тому, що ви вирішили припинити терапію, принаймні зі мною. Але вчора мені зателефонував психіатр із Бостона на ім’я Джоель Ліберман, і той дзвінок змусив мене передумати».

Ралфе, Карл Мортон просидів на новині про іншого потенційного аутсайдера більш як рік і не подзвонив мені. Був не впевнений. Я й сама не впевнена людина, тож можу його зрозуміти, але це все одно дуже мене лютить. Певно, даремно, бо містер Белл тоді ще не знав про Ондовскі, але все одно…

[Пауза]

Я забігаю наперед. Пробач. Зараз подивимося, чи зможу я дотримуватися порядку.

У 2018 і 2019 роках доктор Джоель Ліберман зустрічався з пацієнтом, який жив у Портленді, що в Мейні. Цей пацієнт регулярно приїздив до нього в Бостон на «Східняку» (я так розумію, що це потяг) раз на місяць. Той чоловік, якого звуть Ден Белл, виявився літнім джентльменом, котрий доктору Ліберману здавався абсолютно раціональним, окрім його твердого переконання в тому, що він виявив існування певного надприродного створіння, котре називав «психічним вампіром». Містер Белл вважав, що це створіння жило серед людей багато років — щонайменше шістдесят, але, може, набагато більше.

Ліберман відвідав лекцію доктора Мортона, яку той давав у Бостоні минулого літа, тобто у 2019 році. Під час лекції доктор Мортон розглядав випадок «Керолін Г.». Тобто мій. Він попросив присутніх, у кого були пацієнти зі схожими маячними переконаннями, зв’язатися з ним, як я просила. Ліберман так і зробив.

У тебе склалася картина? Мортон говорив про мій випадок, як я його просила. Він звернувся до лікарів і терапевтів та спитав, чи ні в кого не було пацієнтів з подібними невротичними переконаннями, також як я просила. Але він шістнадцять місяців не давав мені контактів Лібермана, як я його майже благала. Його стримували етичні побоювання, але було й ще дещо. Я скоро до цього дійду.

Тоді вчора доктор Ліберман знову подзвонив доктору Мортону. Його пацієнт із Портленда якийсь час тому припинив приходити, і Ліберман вирішив, що більше його не побачить. Але в день вибуху в школі імені Макріді той пацієнт вигулькнув нізвідки й спитав, чи можна приїхати на терміновий сеанс. Він був украй розтривожений, тож Ліберман звільнив для нього час. Пацієнт — Ден Белл, як я тепер знаю, — заявив, що вибух у школі був справою рук того психічного вампіра. Стверджував це однозначно. Він був такий схвильований, що доктор Ліберман задумався про те, щоб утрутитися й, можливо, організувати коротке примусове розміщення в спеціальному закладі. Але тоді чоловік заспокоївся і сказав, що йому треба обмінятися думками з тою, кого він знав як Керолін Г.

Мені зараз треба перевірити свої записи.

[Пауза]

Так, ось вони. Хочу процитувати тут Карла Мортона наскільки можливо точно, тому що це інша причина, чому він вагався і не дзвонив мені.

Він сказав: «Мене стримували не тільки етичні міркування, Голлі. Зводити разом людей зі схожими маячними концепціями надзвичайно небезпечно. Вони мають схильність підживлюватись одне від одного, що може поглибити неврози до повномасштабних психозів. Це добре задокументовано».

«Чому ви таки подзвонили?» — спитала я.

«Бо значна частина твоєї історії базується на відомих фактах, — сказав він. — Бо до