Читати книгу - "Якщо кров тече"

зірка великого міського телеканалу. На Бога, він же сам «Чет на сторожі», тож може собі дозволити прокинутися трохи пізніше, ніж простий люд, скажімо, заскочити на канал, а пізніше попити кави в улюбленій їдальні, поки вірний оператор Фред їде в Іден знімати допоміжний відеоряд (Голлі — кінофанатка, тож знає цей термін) і, може, навіть — якщо Фред має амбіції піднятися в ієрархії відділу новин — попередньо опитати людей, з якими міг би поговорити Ондовскі під час свого включення з найбільшого у світі гаражного розпродажу у вечірньому випуску.

Але Ондовскі отримує сигнал — можливо, прослуховуючи поліційну хвилю, — про вибух у школі й кидається до місця події. Фред Фінкель робить те саме на своєму фургоні. Ондовскі паркується біля сміховинної соснової шишки, і саме звідти вони з Фінкелем починають працювати. Усе має вичерпне пояснення, в якому нема потреби у надприродних деталях. Це просто напад синдрому синього «форда» у приватного детектива, що сидить за сотні кілометрів від місця події.

Вуаля.

День в офісі випадає хороший. Джером помітив того кримінального генія Раттнера в закладі під дивовижною (принаймні для Голлі) назвою «Бар Едмунда Фітцджеральда», а Піт супроводив його до окружної в’язниці. А тепер Піт уже в автосалоні Тумі, де виведе на чисту воду Річарда Елліса.

До Голлі заходить Барбара Робінсон, сестра Джерома, і (доволі задавакувато) розповідає, що її відпустили з другої половини шкільного дня, тому що вона готує доповідь на тему «Приватні розслідування: факти й вигадки». Вона ставить Голлі кілька питань (записуючи відповіді на телефон), а тоді допомагає їй з паперами. О третій вони вмощуються дивитися Джона Закона.

— Обожнюю його, він такий драйвовий, — каже Барбара, коли суддя Закон розмашисто йде до свого місця.

— Піт би не погодився, — каже Голлі.

— Так, але Піт білий, — каже Барбара.

Голлі робить великі очі.

— І я біла.

Барбара хихотить.

— Ну, бувають білі, а бувають зовсім білі. Містер Гантлі належить до останніх.

Вони дружно сміються, а тоді дивляться, як Джон Закон розбирається з грабіжником, який запевняє, що нічого не робив, а просто став жертвою расової упередженості. Голлі з Барбарою обмінюються телепатичним поглядом: «Хто ж тобі повірить». Тоді знову разом сміються.

День дуже хороший, і Чет Ондовскі майже не зринає в думках Голлі, доки о шостій вечора, коли вона вже наготувалася дивитися «Звіринець» 1978 року, не дзвонить телефон. Цей дзвінок від доктора Карла Мортона змінює все. Коли розмова закінчується, Голлі й собі робить дзвінок. За годину знову дзвонять їй. Вона занотовує перебіг усіх трьох розмов.

Наступного ранку вона вирушає до Портленда, що в Мейні.

16 грудня 2020 року

1

Голлі прокидається о третій ночі. Речі спаковані, вона надрукувала квиток на «Дельту», їй не треба бути в аеро­порту раніше сьомої, а їхати до нього недалеко, але їй уже не спиться. Вона б і не подумала, що взагалі спала, але фітнес-трекер зареєстрував дві години й три­дцять хвилин неглибокого сну. Наче кіт наплакав, але їй траплялось обходитися й меншим.

Вона п’є каву і їсть йогурт. Валіза (яка за розмірами, звісно, входить в ручну поклажу) чекає біля дверей. Голлі дзвонить в офіс і залишає Піту повідомлення, що не прийде сьогодні або й до кінця тижня. Особиста справа. Вона вже хоче закінчити дзвінок, коли їй спадає на думку дещо інше.

— Будь ласка, перекажи Джерому, щоб загадав Барбарі подивитися «Мальтійського сокола», «Глибокий сон» і «Гарпера» для тієї частини її доповіді про приватних детективів, у якій ітиметься про «вигадки». Джером знає, де я тримаю запасні ключі від квартири.

Зробивши це, вона запускає запис звуку на телефоні й починає оновлювати звіт, котрий готує для Ралфа Андерсона. Їй починає здаватися, що Ралфу врешті-решт, може, й доведеться його послухати.

2

Хоч Еллі Вінтерс багато років була і лишається її основ­ним психотерапевтом, після невеселих пригод в Оклахомі й Техасі Голлі провела дослідження й відшукала Карла Мортона. Доктор Мортон написав дві книжки про випадки з практики, схожі на ті, що видав Олівер Сакс, але надто клінічні, щоб стати бестселерами. Та вона вирішила, що він саме той, хто їй потрібен, та й приймає відносно недалеко, тож вона зв’язалася з ним.

З Мортоном вони провели два сеанси по п’ятдесят хвилин — досить, щоб переказати повну й нередаговану історію її стосунків з аутсайдером. Їй було все одно, чи повірить доктор Мортон у все, в якусь частину або геть не повірить. Для Голлі було важливим тільки викласти все назовні, доки воно не почало рости всередині, наче злоякісна пухлина. Вона не пішла до Еллі, бо думала, що це отруїть їхню роботу над іншими проблемами Голлі, а цього Голлі хотіла найменше.

Була й ще одна причина візиту до такого світського сповідника, як Карл Мортон. «Ти бачила десь такого, як я?» — спитав тоді аутсайдер. Голлі не бачила. Ралф не бачив. Але легенди про таких істот, відомих латинській расі з обох боків Атлантики як Ель Куко, ходять століттями. Значить… можливо, інші таки існують.

Можливо.

3

Наприкінці другого й останнього сеансу Голлі сказала:

— Можна я спробую вгадати, що ви про все це думаєте? Я знаю, що це дуже зухвало, але можна?

Мортон усміхнувся, мабуть, виказуючи заохочення, але Голлі та усмішка здалася поблажливою — читати його було не так важко, як він собі, певно, думав.

— Звісно, Голлі. Це ваш час.

— Дякую. — Вона склала руки. — Ви мусите знати, що принаймні частина моєї історії правдива, тому що ці події були добре висвітлені в пресі, від зґвалтування й убивства юного Пітерсона в Оклахомі до подій — принаймні частини подій — що сталися в Мерісвіллській дірі в Техасі. Наприклад, смерть детектива Джека Госкінза з Флінт-Сіті, що в Оклахомі. Так?

Мортон кивнув.

— Що ж до решти моєї історії — аутсайдер, який змінює зовнішність, і те, що з ним трапилося в тій печері, — ви вважаєте це мареннями, які викликані стресом. Я не помиляюся?

— Голлі, я б не характеризував…

«Ох, не треба мені цього жаргону», — подумала Голлі, а тоді урвала його — на що зовсім недавно була геть неспроможна:

— Неважливо, як ви це характеризуєте. Ви можете думати як забажаєте. Але я хочу попросити про дещо, містере Мортон. Ви відвідуєте чимало конференцій і симпозіумів. Я знаю, бо почитала про вас у мережі.

— Голлі, а ми не відхиляємося від предмета вашої розповіді? І вашого сприйняття описуваних подій?

«Ні, — подумала вона, — тому що історія вже розказана. А важливо в ній те, що буде далі. Я сподіваюся, що нічого. Думаю, що так воно і буде, але краще переконатися. Упевнена людина краще спить уночі».

— Коли ви поїдете на наступні конференції й симпозіуми, я хочу, щоб ви розповіли про мій випадок. Щоб ви його описали. Можете навіть видати статтю, якщо забажаєте, це теж буде добре. Я хочу, щоб ви в деталях пояснили, у що я вірю, і можете спокійно схарактеризувати це як манію — те, що я зустріла створіння, яке оновлює себе, живлячись болем вмирущих. Ви зробите це? І якщо ви коли-небудь — коли завгодно — почуєте або прочитаєте в листі від колеги, що в нього або в неї є або був пацієнт, який страждає від такої самої манії, то дасте