Читати книгу - "Покохай мене, Стефанія Лін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Данте
Кладу телефон на стіл. Хвороба все ще сидить у тілі, але хоча б температури немає. Дивлюся на екран ноутбука — картинка не тішить, там порожні обриси квартири Сабріни. Вона вже мала б давно повернутися додому, але її досі немає. Дзвінок Маріану прояснив ситуацію, але не зробив кращою — вона з Радецьким. Хотілося сказати брату, що він ідіот, якщо дозволив, але я стримався, дізнавшись причину. Просто поклав слухавку.
“Страшно, мабуть, тобою бути”. — її слова відлунням у голові. Постійно. Без пауз. Ти навіть не уявляєш, Іскра, наскільки… Я зламав власну сім'ю через хтиві бажання. А тебе — боюся. Знаю, що все одно роблю це, хоч намагався триматися якомога далі. Знаю, що пошматував ніжне серце, в обличчя болем жбурнув, а вона ледве не полетіла у прірву. Можливо й полетіла… Тільки цього разу я не врятую її. Хотів би бути для Сабріни тим, хто скаже стрибай, і як тільки вона це зробить, спіймає. Та правда в тому, що вона стрибає, а я не встигаю.
Заплющую очі. Вони горять вогнем. Не спати майже кожну ніч, чого я очікував? Сам до себе хмикаю. Який я ідіот. Дорослий же чоловік. Давно викреслив зі свого життя прив'язаності, любов, почуття… А варто було Сабріну знайти — все змінилося. Я знову відчуваю. Знову бажаю. Гадав, стіни захистять. Врешті, вони були побудовані на стражданнях через Домініку. Не врятували. Я брехав собі, що витримаю. Знав і попереджав, що дах знесе, а сам стрімголов падав. Досі падаю. Не витримав. Впустив мале дівча у серце. Вирішив, що фізична близькість зведе нанівець бажання дурного серця. Обдурити себе не вийшло. Ще сильніше встряг. Ще глибше Сабріну в себе закарбував. Голодною її назвав, а насправді це мої були почуття. Дияволятко в ній пробудив, а сам тішився, помічаючи в каро-зелених очах вогник. Це немає значення, тому що все, що було між нами, справді ницо. Вона донька Домініки. Неважливо, що вони різні. Неважливо, що одна з них зруйнувала, коли на поцілунок відповіла, а інша зцілювати почала. Я мав її прогнати за будь-яку ціну. Знаю, що завдав болю. Емоції Сабріна не вміє ховати, вони всі відбитком на обличчі були. Їй боліло. Вона ревнувала. А я дивився як йде, бо так правильно.
Бажання бути поруч, допомагати, зробить інше — доламає її. Байдуже, що кричала, аби ламав. Байдуже, що готова на все була, тільки б зблизитися. Не можна. Не потрібно. Заради неї ж. Я загрубів. Черствим став. А їй не такий потрібен. Вона варта найкращого чоловіка. Варта такого, що не розбивав би її, не трощив, не спустошував.
Я мав би не казати їй усього, що казав в Золотому. Мав би не провокувати, не цілувати, не рятувати, не шукати, не забороняти, не дражнити словами “захочеш — попросиш”, бо вона взяла й звела усе нанівець.
Ось до чого все призвело… Мене штормить від усвідомлення гріха на який вкотре пішов, який вдруге проти власної сім'ї обернув. Злить, що вона донька жінки, яку бажав найсильніше у світі. Допікає, що я усвідомлюю різницю між нами, і розумію — з Домінікою було простіше. З Сабріною все інакше. Зухвала і зранена водночас, ніжна й пристрасна, гаряча та палка, сильна, вона значно відрізняється від тих жінок, яких мав до неї. Жодна з них ніколи не стане подібною дівчиську, як би не намагалися. Їх досвідченість псує все.
Втім, що б не бурлило в голові, моя правда зробила те, що мав я від самого початку — відштовхнула її. Дівчинка забезпечена, має житло, гроші, планує відкрити власний бізнес, а це показник, що я виконав прохання Домініки. Тепер залишилося знайти людей, що допоможуть Сабріні втілити мрію у життя, приміщення я вже знайшов й придбав, Маріан скоро порадує її новиною. Дизайнери теж в очікуванні, знають про те, чого вона хоче. Ще підштовхну Маріана аби спонукав її піти здати на права, придбаю машину, і тоді вона матиме повне життя на яке заслуговує. А там можливо знайде когось вартого її… Вона побажала щастя мені, а я створю його їй.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покохай мене, Стефанія Лін», після закриття браузера.