Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

— Матусю ріднесенька… — простогнала дівчина, стрімко червоніючи. — Що ж тут було? Геть у голові пусто… Але за відчуттям, тут була справжня оргія… Зі мною в головній ролі. Дідько! Де ж і коли я змогла так напитися? Сподіваюся, це я не зі своїми випускниками відмічала? Ото сорому буде, якщо це вони мене так напоїли, а потім… Трясця. Ні, про це й думати не смій! З ким би ти, дівчинко, не розважалася, — це точно не учні. Принаймні на це у тебе розуму мало б вистачити у будь-якому стані. Хіба що наркотик якийсь підсунули?..

Вчителька кивнула ствердно невеселим думкам.

— Гм... У цьому випуску було п’ятеро справжніх паливод. Котрі, якщо не загинуть у бою, або їм у війську мізки не вправлять, довго на волі не затримаються. І чорт забери, ця сволота здатна на все. Не дарма по школі слухи ходили… А кілька старшокласниць в інші школи перевелися. Вони б могли… Чудово розуміючи, що їм за це нічого не буде. Навіть якщо я  поскаржуся, то справу прикриють. У хлопців і так повістки на руках. І ніхто не буде судити завтрашніх вояків, що не пізніше як через місяць підуть у бій. Та й довести нічого не вдасться. Бо вони в один голос стверджуватимуть, що я сама запропонувала їм груповичок. О, господи…

Дівчина підвелася з підлоги і присіла на край ліжка, з огидою дивлячись на зіжмакане простирало.

— Сподіваюся, вони хоч не писали… О! Я й забула!

Барбара подивилася на книжкову шафу, знайшла поглядом найтовстіший том енциклопедичного словника і з полегшенням зітхнула. Під верхнім обрізом корінця, непомітно для чужих очей, жеврів вогник відеокамери.

— Ну, принаймні не треба сушити голову спогадами. Зараз усе проясниться. О-хо-хо… Сподіваюся, що після перегляду, мені не доведеться терміново втікати з міста.