Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

- А ти? - Джеймс уважно подивився на мене.                                                                                        

- Я не знаю, проте мої почуття досить сильні. Я не можу без цього хлопця тепер уявити ні дня. Однак поки не можу сказати, чи це кохання. - і чому я була з ним настільки відверта? - Та я не хочу навіть думати ні про кого іншого.                                                                                                                        

- Я радий, що ти щаслива. Сподіваюся, що так і буде надалі. - Джеймс навіть не намагався дивитися на мене. - Удачі вам в проекті. Вона точно знадобиться.                                                            

Та я не зовсім зрозуміла цих останніх слів. Таке відчуття, ніби він знав щось більше. Звичайно можна було б очікувати чогось від акторів, та ніби Раян нічого не планував. Принаймні я точно не помічала. Не думаю, що вони здатні на таке. Ми були занадто поганої думки про них. А вони може також. Тому я просто поспішила звідси, адже на мене чекали хлопці. Але ці слова були зі мною навіть після навчання. І це помітив Раян.                                                                                                                    

- Тейлор, з тобою все добре? - спитав він, коли ми під'їжджали до мого дому.                              

- Так, майже добре. - посміхнулася я. - Сьогодні говорила з Джеймсом. Він побажав мені щастя й удачі в проекті. А от повертатися не хоче, адже має щось таке, що цікавить більше.                              

- Це ж добре, ви без нього чудово впораєтеся. Хоча я вас і не чув, тому не можу казати з точною впевненістю. - хлопець кинув на мене погляд. - Таке відчуття, ніби тебе дуже бентежать його слова. Невже щось відчуваєш до Джеймса?                                                                                          

Я розумію, що Раян хвилювався. Можна лише уявити як довго він хотів наших стосунків, та все ж я не знала, як йому все пояснити.                                                                                                                 

- Розумієш, він стільки часу був моїм найкращим другом. І навіть подобався мені. - хлопець напружився. - Але зараз я з тобою, і мені байдуже на інших. Повір, лише ти важливий для мене.      

Здається, він заспокоївся, але думки ще не скоро покинуть його. Навіть не хочу намагатися зрозуміти, що він зараз відчуває. Напевно, це дуже боляче. Раян не мав справжньої родини, втратив старшого брата. І насправді друзів справжніх теж в нього ніколи не було. Хоч як би я не намагалася зараз зробити його життя кращим, не завжди добре виходило. Інколи просто неможливо було вгадати те, як хлопець відреагує на мої слова. Нам доведеться ще довго звикати одне до одного. Але це лише в тому випадку, якщо наші почуття переживуть усі складнощі. Проте чи вийде в нас...