Читати книгу - "Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш"

Така система приятелів та контактів, як я вже говорила, називається братством старих друзяк. Це неформальне об’єднання, по допомогу до якого можуть звернутися молоді люди на початку своєї кар’єри. Воно буває в межах однієї професії – часто у формі наставництва, коли старша особа бере під своє крило молодшу, – але також може охоплювати різні професійні сфери. Редактор схвалив і рекомендував до видання книжку знайомого професора, бухгалтер допоміг розібратися з податками приятелеві-бізнесмену, адвокат подбав про розлучення продюсера, банкір дав вигідний кредит підприємцеві, а конгресмен посприяв старому другові в отриманні контракту на будівництво нової автомагістралі державного значення.

Так кожна людина ділиться з іншими своїми зв’язками, які постійно розширюються. І саме так усе робиться в нашому суспільстві «індивідуалістів» – до самої верхівки! Не зважайте на міфи. Ціла мережа помічників стоїть за кожним справжнім успіхом. А знаєте, як Джиммі Картер закінчив свою розповідь про братство старих друзяк?

Він сказав: «Я не знаю жодної жінки, яка б колись мала таку підтримку».

Він був лише наполовину правий.

Правда в тому, що більшість жінок дійсно надзвичайно ізольовані, коли йдеться про їхні таланти, мрії та цілі. Вони не самі: у давнину ми разом ходили прати білизну до річки, як тепер ідемо до пральні. Однак донедавна серед нас було дуже мало видатних жінок, які, досягнувши успіху в житті, пропонували сестрам руку допомоги, спершись на яку, можна було б потрапити до світу влади, грошей та пригод; і ці рідкісні пані не ініціювали створення «товариства старих подруг». Саме цей факт, до речі, наводять як доказ того, що жінки – суперниці за своєю природою і що дух взаємодопомоги й солідарності – ще одна річ, притаманна від народження тільки чоловікам. «Групи росту самосвідомості», які виникли в середовищі феміністок наприкінці шістдесятих, довели, що жінки здатні підтримувати одна одну, але ця підтримка часто була лише емоційною. Ми втішали тих, хто був у скруті, охоче скаржилися на свої проблеми, але не обмінювалися корисними зв’язками. Це дало підстави стверджувати, що тільки виняткові жінки народжені, щоб діяти, і при цьому вони не відзначаються гарними людськими якостями.

Усе це міфи. Це нісенітниця! Звичайно, жінки будуть змагатися, якщо захочуть отримати одну й ту ж роботу або закохаються в одного чоловіка! Представники іншої статі чинять так само, і це настільки ж природно, як те, що дві голодні людини будуть боротися за один шматок хліба. В усіх інших випадках жінки завжди готові не лише зрозуміти та поспівчувати одна одній, але й надати величезну практичну допомогу. По суті, товариство подруг завжди існувало. У сфері господарювання, у стосунках між людьми, де ми почуваємось компетентними та впевненими, жінки споконвіку обмінюються кулінарними рецептами, ліками, одягом, з якого виросли наші діти, кухонним начинням та іншими корисними речами. Після переїзду до нової оселі ми традиційно шукаємо подруг, ідучи до найближчих сусідів із проханням позичити цукру!

Співпраця не є нашою проблемою. І ніколи не була. Жінки здатні ділитися ресурсами та вміннями цілком вправно, з теплом та відкритістю, яким позаздрили б багато чоловіків. Єдина наша проблема в тому, що ми не сприймаємо себе серйозно – як повноправних людей, чиї мрії, таланти та цілі гідні справжнього захоплення. Але зараз ви це зробили! Ви сформулювали чітку мету та поставились до своєї мрії достатньо серйозно, щоб створити детальний план її втілення в життя. Ви ось-ось дізнаєтеся, як вивести ваше «товариство старих подруг» із кухні у великий світ – і як переконати ваших старих друзяк-чоловіків діяти з вами разом.

Якщо ви вели мозковий штурм наодинці і у вашій блок-схемі залишилися порожні кола, можете зараз зібрати групу людей, аби вони допомогли вам відшукати ті ланки, яких бракує у вашому плані. Спробуйте влаштувати вечірку ресурсів – сучасний відповідник толоки наших пращурів. Вона має стати основою постійної мережі ресурсів: неформальної асоціації взаємодопомоги, яка б поєднала авторитетність і цілеспрямованість товариства старих друзяк із гнучкістю та затишком зв’язку, що ґрунтується на позиченому цукрі. У попередньому розділі ви навчилися будувати мости дій від далекої мети до вашого ґанку. Зараз ви з’ясуєте, що з допомогою друзів і знайомих цілком реально збудувати міст, який приведе вас до будь-якої людини, вміння чи речі, що можуть знадобитися вам на цій планеті.

Як організувати толоку

Аби влаштувати вечірку ресурсів, перше, що ви маєте зробити, – це сісти й поставити собі просте питання: «З ким я знайома / знайомий?»

Це ще одне з маленьких підступних запитань на кшталт: «Ким ти себе вважаєш?» Коли ми питаємо: «З ким ви знайомі?» – то, як правило, цікавимося, чи є у вас зв’язки, чи знайомі ви з багатими, впливовими людьми. Якщо ні – погляньмо правді у вічі, більшість із нас не може цим похвалитися, – ви, мабуть, відповісте: «Ні, в мене немає знайомих», – маючи на увазі, що не знаєте нікого вартого уваги. Ось і підстава для бездіяльності.

Хочу, щоб зараз ви забули про підтекст і поставилися до цього питання в його початковому, нічим не затьмареному значенні. З ким ви знайомі? Хто ваші друзі, приятелі, родичі, колеги та сусіди? Чиї імена й телефони є у вашому записнику? Ви вже маєте в ньому готову основу для повноцінної, ефективної мережі ресурсів!

Скількох із цих людей вам слід запросити до участі в толоці? Як мінімум, ви можете просто пообідати з найкращою подругою або навіть поговорити з нею по телефону. Недарма ж кажуть, що одна голова добре, а дві краще. Але чим більше знайомих ви запросите, тим більше ідей та практичної допомоги отримаєте, тому що кожного буде надихати приклад інших людей, які щось пропонують. Четверо або п’ятеро – цілком прийнятна кількість. І, мабуть, щонайбільше п’ятнадцятеро людей почуватимуться комфортно у вашій вітальні. (Якщо ви таки запросите більш як п’ятнадцятьох осіб, це вимагатиме дещо формальнішого порядку проведення, тому я зупинюся на цьому пізніше, коли поясню, як працює базова версія.) Так само як у випадку мозкового штурму, бажано, але не обов’язково зібрати людей різного віку, походження та професії: когось із Монреаля, когось із кінобізнесу, жінку за шістдесят, теслю, брокера, торгівця книжками та психотерапевта. Можна попросити кількох своїх друзів привести з собою їхніх найцікавіших приятелів, чоловіків чи бабусь. Зовсім немає потреби в тому, аби всі знали одне одного. Перші толоки, які я проводила у своїх командах успіху, взагалі були зустрічами незнайомців.

Толока не лише дає нове дихання старій дружбі. Вона також може стати основою нових стосунків. Люди часто говорять мені: «Мені важко потоваришувати з кимось. Здається, я не