Читати книгу - "Сповідь афериста Фелікса Круля"

Це мене якраз і лякало. Я відчував себе в'язнем ліфтової шахти, де мав спрямовувати вгору і вниз свою машину, в'язнем, якому ніколи не вдасться, — або хіба лише випадково, — побачити вишукані картини вищого світу під час файф-о-клок у великій залі, коли там звучить приглушена музика, декламатори й танцівниці у грецьких туніках розважають обраних гостей, які за вміло сервірованими столиками смакують золотистий напій, тістечка птифур та манюсінькі канапки, ледь стріпуючи долонями, щоб струсити крихти з пальців, і на застелених килимами царствених сходах, що ведуть до емпори, прикрашеної вазонами з квітами, де серед пальм, що здіймалися з мармурових ваз, оздоблених барельєфами, вітають один одного, заводять знайомства, з витонченими жестами й кивками, що мають засвідчувати неабиякий інтелект, обмінюються жартами й весело сміються. Як мені хотілося працювати там або, ще краще, подавати чай дамам у кімнаті для бриджу та обіди у великій залі, куди я спускав на ліфті чоловіків у фраках, що супроводжували своїх обсипаних діамантами дружин. Одне слово, я став неспокійний. Мені необхідно було розширити рамки свого існування, отримати більше можливостей спілкування з вищим світом. І справді, прихильна доля подарувала мені цю радість. Моє бажання звільнитися від вічного «вгору і вниз» і почати в новому вбранні нову діяльність, яка відкриває переді мною ширші обрії, збулося; на Великдень я обійняв посаду кельнера. Зараз розповім, як усе це сталося.

Наш метрдотель, такий собі мсьє Махачек, який у незмінно сяючій свіжій манишці з гідністю носив залою свій кулястий живіт, був особистістю досить помітною. Гладенько виголені жирові складки його місяцеподібного обличчя випромінювали сяйво. Чудово відпрацьованим рухом руки — догори й вдалину — цей володар столів запрошував гостей, що заходили, зайняти місця, а манера його самими лише кутиками рота вичитувати кельнера за якусь помилку або похибку була настільки ж стримана, як і в’їдлива. Отже, одного ранку, мабуть отримавши вказівку від дирекції, він велів мені з'явитися до нього в маленький кабінетик, що прилягав до розкішної зали.

- Круль? — запитав він. — На ім'я Арман? Voyons, voyons[100], Я чув про вас не такі вже й погані відгуки, як мені тепер здається, принаймні на перший погляд. Проте з першого погляду можна й помилитися. Ви, напевно, самі розумієте, що обов'язки, які ви дотепер виконували, — дитяча забавка. Як ліфтер ви, звичайно, не можете вияви ти своїх здібностей, навіть якщо вони у вас є. Vous consentez?[101] Тут, в ресторані, з вас можна буде що-небудь зробити, si c'est faisable[102] . Чи відчуваєте ви в собі покликання до елеґантного сервірування, певний талант, а зовсім не винятковий чи блискучий дар, як ви намагаєтеся мене запевнити, — це вже самореклама, хоча, з іншого боку, courage[103] — якість дуже корисна; отже, — певний талант до елеґантного сервірування та уважність до клієнтів, яка з цим пов’язана? До вмілого поводження з такою клієнтурою, як наша. Що? Природжене обдарування? Можна позаздрити, скільки у вас, на ваш погляд, природжених обдарувань. Проте, повторюю, здорова самовпевненість — річ корисна. Якесь знання мов у вас, здається, є? Я не сказав, глибоке знання, як ви зволите висловлюватися, а лише найнеобхідніше. Але це все питання другорядні. Сподіваюся, ви усвідомлюєте, що починати вам доведеться знизу. Ваші обов'язки для початку полягатимуть в тому, щоб вичищати залишки з тарілок, перш ніж відправити їх до посудомийні. За такого роду діяльність ми вам призначимо сорок франків на місяць — платня, судячи з виразу вашого обличчя, навіть занадто висока. Взагалі, не прийнято усміхатися під час розмови зі мною до того, як я сам не засміявся: це я повинен подати знак до усмішки. Bon![104] Білу куртку для роботи вам видадуть.

Чи спроможні ви придбати кельнерський фрак, якщо вас з часом залучать до роботи у залі? За нашими правилами, ця покупка здійснюється власним коштом. Безперечно, спроможний! Тим ліпше. Я бачу, для вас труднощів не існує. Необхідна білизна і фрачні сорочки у вас теж є? Ви що, із заможної родини? Більш-менш? А la bonne heure.[105] Я вважаю, Крулю, що за деякий час ми зможемо підвищити вам платню до п'ятдесяти чи навіть шістдесяти франків. Адресу кравця, який шиє фраки нашим кельнерам, ви отримаєте в бюро. Роботу можете починати хоч завтра. Нам потрібні люди, а на місце ліфтера є сотні претендентів. А bientot, mon garсоn[106]. Зараз уже середина місяця. В кінці його ви отримаєте двадцять п'ять франків, оскільки я думаю, що для початку ми вам призначимо шістсот франків річних. Цього разу ваша усмішка допустима, тому що я випередив вас. Ось і все. Можете йти.

Так говорив зі мною Махачек. Не можна не визнати, що внаслідок цієї багатозначної розмови спочатку відбулося певне пониження мого життєвого рівня. Я відніс свою ліврею назад на склад і взамін отримав тільки білу куртку, до якої мені довелося негайно прикупити пару штанів, адже я в жодному разі не хотів заношувати на роботі штани від свого вихідного костюма. Ця робота — тобто попереднє очищення використаного посуду, яке полягало в тому, що я скидав залишки у великий дзбан, — була досить неприємною порівняно з попереднім, що не кажи, а таки шляхетнішим заняттям і спочатку викликала в мене почуття огиди. До моїх обов'язків входило й допомагати посудомийкам. Підв'язаний білим фартухом, я нерідко брав участь у витиранні посуду, після того як той уже пройшов різноманітні стадії миття. Таким чином, я ніби стояв на самому початку й у самому кінці цього безперервного процесу.

Виконувати bonne mine [107] щодо роботи, яка не пасувала мені, й триматися на рівних з тими, кому вона цілком личить, неважко, якщо ввесь час говориш собі: «Це тимчасово». Проте я настільки глибоко пройнявся органічно властивим людині (незважаючи на всі домисли про рівність) відчуттям нерівности та природної вищости, настільки був певен рушійної сили цього чинника, іншими словами, такою мірою був переконаний, що довго мене не протримають на посаді, яку спершу примусили зайняти із суто формальних міркувань, що першої ж вільної хвилини після розмови з паном Махачеком замовив собі костюм